твої, рід твій, радість твоя, надія твоя, молитва твоя, вінець твій, все, всю і всіх ліоби і бога і буде тобі рай“.
„О боже, живый глагол. Кто есть без тебя весел?
Ты един всем жизнь и радость.
Ты един всем рай й сладость
Взбудь святую волю в нас, да твой владеет глас,
Даждь пренужный дар нам сей, молим тя, царя царей“.
Останній кант, виявляється, позичено з 28-ої пісні „Сада“ Гр. Сав. Сковороди з де-якими дрібними змінами.
Різниця лише в тому, що там сказано — пробуди святую волю в нас, а тут — убий злую волю. Всі ці настирливі питання з'являються що до твору, з якого наведено уривки і про якого виникає найменше сумнівів. Що-ж сказати про инші твори, що Срезневський наводить їх лишень одні оглави — „Мученики во имя Христа“, „Грешники“, „Исповедь и покаяние“, „Путь к вечности“, „Мрак мира“, „Свет мира“, то-що.
І. І. Срезневський не наводить з них ніяких уривків, ні слова не говорить про їхній зміст, (навіть не видно, чи мав він їх у своїх руках) і зовсім не згадує про них у реєстрі Сковородинських праць, надрукованому в „Молодику“. Чи можемо ми до нових нахідок вважати їх за твори Сковороди? Думаємо що ні. І. І. Срезневський, перелічивши відомі йому праці Сковороди, додає: „я не згадую про инші, яких не читав“[1]. Значить, вище згаданих творів він не читав, а згадував про них за якимись указівками, що можливо виявились непевними.
Звернімось тепер до тих творів, що уривки з них наводить Хіждеу. Він досить вільно поводився з текстами: переплутував в цитатах пам'ятки, підновлював мову, де-що зміняв та додавав до тексту — в цьому полягала його реставрація, але він, як нам здається не вигадував текстів (в чому його докоряє І. І. Срезневський. Він міг сам помилитися й напевне помилився, приписавши Сковороді де-які непевні, що до його авторства, твори та не давши нам можливости самим вирішити питання про належність їх Сковороді. З ним трапилося в історичній роботі те, що з І. І. Срезневським в етнографічній, причина була та сама — велике захоплення своїм сюжетом та його героєм. Нема сумніву, що Хіждеу надмірно захоплювався Сковородою, а надто його подібністю до Сократа і це повинно було примусити його поставитись з повним довір'ям до тих матеріялів, що йшли на зустріч його думці; з другого боку його бажання намалювати світогляд Сковороди в цілому його вигляді в „рассказе неожиданном и значительном“ також надавало йому великої свободи в використуванні матеріялу і цю свободу
- ↑ „Молодик“ на 1884 р. ст. 240.
