він широко скористував, можна навіть сказати до зловживання. Про ті рукописи Сковороди, що були у Хіждеу, він дає дуже короткі відомості. Треба перш за все сказати, що він користувався, напевне, списками творів Сковороди, а не оригіналами; принаймні, він посилається тільки на них[1]. Пояснення Хіждеу иноді бувають трохи чудні, ось, наприклад, що говорить він про невідомий нам твір Сковороди. „Книжечка о любви до своих, нареченная Ольга Православная“. Книжечка ця, зазначає (в листі до мене) магістр Київської Духовної Академії Симон Рудзинський, є нова редакція раніше написаної книжечки про читання святого письма, названої „жена Лотова“: тому що в першу більша половина дословно принесена з останньої, і форма оповідання така-ж. Але я зазначаю: оснівна думка друга[2]. Виникає питання, чому Хіждеу для з'ясування наводить листа Рудзинського, з яким він не згоден, а не свою власну характеристику цього твору. Рудзинський говорить, що „Ольга православная“ є инша редакція „Жени Лотової“, але в сюжетах цих двох творів нема нічого схожого: „Жена Лотова“ трактує виключно про читання святого письма, а „Книжечка о любви до своих“ повинна була-б говорити, як це вказує її назва, та й дійсно говорить, що свідчить і уривок, наведений Хіждеу, про Русь, про любов до батьківщини. Запитаймо, як-же можна було включити в такий сюжет більшу частину твору про читання святого письма? Це для нас нерозгадана загадка. Що-ж до змісту та форми уривку, наведеного Хіждеу, то він (а надто формою) нагадує нам инші праці Сковороди, але, здається, Хіждеу робить з нього неправильний висновок: „всесвітом для нього (Сковороди), говорить він, була Русь свята, людськістю — нарід російський“. Але такого висновку з наведеного уривку зробити ніяк не можна: там провадиться ідея того-ж самого принципу подвійности, що його Сковорода вбачає скрізь — вічністі за плоті, горня Русь, де оселилась щира премудрість, і діл, де бачимо тих, хто вважає себе мудрецями, але це Гловацькі без голови[3]. Однак, з мови встановити, чи належить цей виривок Сковороді, трудно, бо й тут, як і скрізь, Хіждеу підновлює стиль; одне можна сказати, що ті порівняння, що ми зустрічаємо тут, нагадують Сковородинські. Про потрійне у тім числі національне самоспізнання Сковорода, як каже Хіждеу, навчав у своїх трьох трактатах — Наркис, Асхань та в Розмові про внутрішню людину, з якою з'єднана симфонія про нарід[4], але в перших двох нема нічого
