того, про що говорить Хіждеу, цеб-то, треба гадати, що це все взято з 3-го. Але що це за 6 розмов про внутрішню людину? Чи не є це той самий твір, що лежить у Публічн. Ленінградській бібліотеці, що надрукований мною в додатках до творів Сковороди, має назву „Правда віри“, має в собі 6 частин, або розмов про душу людини, цеб-то про ту-ж внутрішню людину. І чи не його мав на увазі й Срезневський, записавши в своєму зошиті про Сковороду оце: Чи не можна достати „Доказательства о безсмертии души, взятые из намерений Божьих“, твір Сковороди. Назви Сковородинських творів взагалі часто мінялися й сам Хіждеу наводить їх далеко не точно, нема нічого дивного при таких умовах, що „Симфонии Божества, почерпнутые из созерцания природы в минуты уединения“ (так инакше називалася „Правда Веры“) перетворилися в 6 розмов про внутрішню людину. Але коли це так, то Хіждеу помилився, коли вважає цього рукописа за твір Сковороди: він йому не належить. Проте Хіждеу наводить свої уривки навіть не з цього рукопису, коли тільки наші міркування про тотожність „6 розмов“ та „Правди віри“ певні, а з Симфонії про нарід, про яку ми вже нічогісінько не знаємо. Але оскільки оснівна думка цього виривку (ідея національности) відповідає взагалі світоглядові Сковороди? Ось в тому й справа, що ця думка наводиться тільки тут, її докази спираються тільки на ті твори, що ними користувався Хіждеу і яких у нас нема. Дивно, що Сковорода не порушив цього питання (хоч-би між иншим) в якихось инших своїх творах, для чого було, звичайно, не мало приводів. Не можна не звернути також уваги на те, що Хіждеу намагається бачити в Сковороді саме представника національної їдеї слав'янофіла, й русофіла, хоч він зробив цей висновок з такої цитати, що не давала права на подібні міркування. Не можна не порівняти з цим одного місця з статті Хіждеу, де просто виявлено його тенденційність. „Чи треба додавати, говорить він, ще й те, що історія руських письменників повинна бути руською, цеб-то самодержавною, православною, народньою“[1]. Коли ми згадаємо при цьому, що й тут Хіждеу не робить виписок з Сковороди, а тільки передає його думки й при тому, як він говорить у „своді“, (а ми знаємо вже, що це таке), то ми повинні будемо, поставитися з сумнівом і до цього матеріялу. Признаємося, викликає наш сумнів і та молитва (Отче наш), де Сковорода прохає бога про те, щоб він послав нам Сократа. Вона, каже Хіждеу, є у передмові до твору (Сковороди під назвою „Софросина, сиречь толкование на вопрос, что нам нужно есть, и на ответ Сократа“. Уже ця одна
- ↑ „Телескоп“. 1835, ч. XXVI, ст. 11.
