винні обмежитися тільки питаннями, бо ні один з тих творів, що їх приписує Хіждеу Сковороді, не дійшов до нас. Та чи не дивно, що ніхто після Хіждеу не натрапив на них. Збирали рукописи для Петербурзького видання його творів, зібрав багато нових творів Г. П. Данилевський, і серед них нема ні одного з тих, що згадує Хіждеу, нарешті, тепер ми почали систематичне розшукування, що дало багаті жнива — але що до цього твору, то наслідки однакові. Скажуть можливо, що це випадково, але вже занадто велику грає ролю тут випадок. Треба тоді сказати, що тільки випадково Хіждеу не одповідав і на важкі обвинувачення висловлені в друку проти нього І. І. Срезневським.
Ми перевели дуже суворе слідство над Хіждеу й повинні висловити свої погляди що до нього: нема певних доказів, що він вигадував твори Сковороди, але він їх переробляв сам напевне, сам помилявся у всякім разі, уривки, що наводить з невідомих нам творів Сковороди Хіждеу, повинні, поки не будуть знайдені нові дані, бути визнані непевними. Таким чином, як бачимо, ці твори додати до реєстру дійсних творів Сковороди ми не можемо.
Третій додаток до дього реєстру подає Г. П. Данилевський. Від архієпископа Інокентія Борисова через проф. Зеленецького він одержав: 1) трагедо-комедію (в силабічних віршах), 2) про службу божу на небі, 3) небо складається з двох царств, 4) про перший стан людини після смерти, 5) переклад з Плутарха про доброту та злобу, від Алякринського (з Володимира на Клязьмі), 6) трактат сфінкс про стародавнього мудреця Ідіпа та від Н. М. Білозерського, 7) одну пісню (Ах ушли мои лета).[1] Г. П. Данилевський говорить, що він користувався ними в своїй праці, але це не так, з них не наведено ні яких виписок та й взагалі в тексті книжки більше про них і не згадується. Як-же поставитися до звістки про ці рукописи? Г. П. Данилевський називає ймення (серед них таку авторитетну особу, як Інокентія), дякує за надсилку рукописів своїм коресподентам, очевидно, всі ці твори, справді, були у нього в руках, сам він навіть зробив спробу вкласти повний реєстр творів Сковороди, але і в нього ми не бачимо в потрібній мірі критичного відношення до рукописів, він не бачить різниці між автографами та списками, цеб-то він міг мимоволі помилитися. Однак нам здається, що де-які з перелічених ним рукописів можуть бути певними, а саме — переклад Плутарха, трагедо-комедія і останній трактат — сфінкс про стародавнього мудреця Ідіпа (коли тільки це не переклад); в реєстрі самого Сковороди зазначаються переклади з Плутарха, але очевидно, не всі, бо в кінці приписка „et coetera“,
- ↑ Вона наведена там.
