що до трагедо-комедії, то вона цілком відповігала літературному нахилові Сковороди, викоханому ще в Київській Духовній Академії. Але можна зробити ще одну гіпотезу: під такою саме назвою трагедо-комедії „був твір навчителя Сковороди по Київсьскій Академії Лащевського“. Ми запитували про долю рукописів Г. П. Данилевського у сина його, але, на жаль, нам не пощастило поки-що розшукати їх. Крім того, безумовно, Сковороді належить ще один твір, його найперша праця ще за часів його пробування в Переяславській семінарії за навчителя — це трактат про поезію та підручник до цього мистецтва. М. І. Ковалинський свідчить, що він написав цей твір, але він не дійшов до нас. Нарешті Г. С. Сковороді на тексті самих рукописів приписується ще два твори: 1) „Правда веры и божественная симфония, почерпнутая из созерцания природы в минуты уединения для пользы православного люда русского, посвящает странник Григорий Сковорода. В шести частях“. Рукопис цей зберігався в Публічній Петр. бібліотеці, я його надрукував у моєму виданні творів Г. С. Сковороди, і 2) рукопис, під назвою — Твори Г. С. Сковороди, в п'яти фоліянтах. (Належав Л. П. Тамарі і був надісланий ним мені для вивчення . Зупинемось докладніше на 1-му рукопису. Ми бачили, що його просто приписують Сковороді: ім'я його стоїть на заголовці його, написаному тим же почерком, що й текст. Але цього замало: кожна частина має окрему оксамитову стародавню оправу й на спинці її у всіх 6 примірниках золотими літерами вибито: автограф Григорія Сковороди, а внизу ініціяли Б. К. що зазначають, напевне, ім'я та призвіще його старого власника (нам невідомого). Але що-ж виявляється, коли ближче розглянемо й вистудіємо цей рукопис? Те, що він не тільки не автограф Сковороди, але його не можна навіть визнати й за його твір. Насамперед ми звернули увагу на палеографічні властивості цього рукопису і прийшли до таких висновків. Весь рукопис написано однаковим надзвичайно нерозбірливим почерком на грубому синьому та сірому папері — в 1-й частині — 46 аркушів, 2-й — 40, у 3-й — 47, у 4-й — 14, у 5-й — 42, у 6-й — 43. Писано дуже широко і з величезними берегами письмом початку XIX віку, що ані трохи не нагадує Сковородинського. Нарешті належність рукопису до XIX ст. доводить ще те, що на папері є водяні знаки початку XIX ст., в одному місці виразно видно 1809 р., по других помітно тільки перші дві або три цифри, але й вони вказують не на 18-е, а на 19-е сторіччя (18……180). Звичайно, на підставі цих даних не можна одкинути геть думки про належність цього рукопису Сковороді: це міг бути не автограф, а список його трактату, зроблений на початку XIX ст. який, власник помилково вважав за авто-
