наприклад, самий початок „Житія“), потім там-же помітна й його особлива прихильність до споглядиння і до віри в сни (див. наприклад, ст. 7, 9, 11, 14 і др. мого видання), вій посилається на твірмістика Дюту і взагалі мав де-який нахил до містицизму. На жаль ми не маємо инших даних, щоб довести цю гіпотезу, і їй навіть суперечить той факт, що рукопис „Правда веры“ написано не рукою Ковалинського (ми знайомі з його почерком), але могло так бути, що він диктував свій твір якому переписувачеві, а той при переписці відповідно виправляв текст, за цю думку говорить грубий негарний почерк, а що тодішні дідичі мали таких переписувачів з своїх кріпаків, доказом того може бути приклад В. Н. Каразина, що для свого широкого листування постійно користувався послугами свого піданного. Можливо, що з цього погляду мають свою вагу ініціяли, вибиті на палітурці рукопису, друга літера їх К. нагадує призвіще Ковалинського. Бажано було-б знати, чи не переховувався цей рукопис раніше в родині Ковалинських. На жаль, наші відомості про Ковалинського дуже нужденні, ми навіть не знаємо, коли він помер.
Звернемось тепер до аналізу 2-го рукопису Л. П. Тамари (нащадка учня Сковороди Вас. Тамари).
1-ша книга починається так: „в список с подлинного истинного языка с открытыми таинствами слова божия ветхого завета на тысячу восемьсот первый год…“ Сей свиток или список изложен с 1791 до 1796 г. пятью днями или годами“ Виникає питання, яке відношення може він мати до Сковороди, що помер в 1794 р. На ст. 19-ій (та й инших) автор говорить про імпер. Павла, як про сучасного царя, значить знов таки в цей час Сковорода був у могилі. Але що це за твір? Це не переклад, тому що автор скрізь говорить про себе — ми словеноруси, мову слав'янську називає нашою слав'янською мовою, звертається він до „щирих православних христіян“. Автор спирається на гієрогліфічне кабалістичне тлумачення слів стародавнього та нового Завіту, а надто апокаліпсису, наводить постійно єврейський первотвір. Рукопис перенятий ультратаємничим змістом і має немало віщувань та пророкувань та взагалі визначається дивним, якимсь похмурим чудернацьким характером. Написано його на слав'янській кабалістичній мові за допомогою єврейської та грецької кабалістичної мови. Автор повстає і проти масонів, і проти православних, хоч більш прихильно ставитися до останніх за їхнє „неведение“. Цікаві 186–187 ст. 2-ої частини, де йде мова про Грецію та Польщу, і тут висловлюється догана Катерині та Потьомкину, що вони не відбудували Грецької Імперії та говориться, що Росія Катерининського часу понесе велику кару, коли не відновить „паки“ Польщі. Далі автор пророкує, що на
