перед побачити його в самій людині — у нікчемній плоті людській, тоді тільки ми не будемо йти проти бога — приписувати прахові, тліну те, що належить духові, а тепер ми забуваємо його все одібрали в нього, бо пішли за тлінними, за пітьмою.
В новій 4-й розмові розвязуються де-які непорозуміння, невирішені в попередніх (наприклад те, як злі люди можуть стратити своє серце). Тут саме Сковорода наводить дуже простий, але для того часу яскравий доказ перемоги духу над плоттю. „В природі, говорить друг, те сильніше, що непоказніше“, далі відповідає про повітря, якого ніхто не бачить, але яке хвилює моря, жене кораблі, ламає дерева, руйнує гори, скрізь є і все поїдає, а само залишається цілим. Але ми ще менше звертаємо увагу на те, що цілком позбавлене всього тілесного — на бога, духа. А коли людина сприняла в собі подих духу, тоді вона прозріває та починає скрізь у світі й в собі вбачати дві основи — вічну та тлінну. В 5-му уривку продовжується та сама розмова. Ми досі безплотної невидомости, говорить друг, не вважали за істоту, але тепер, навпаки, видимість визнаємо мрією та порожнечею, потроху боремося ми проти застарілої нашої думки й новий погляд, мов блискавка, може освітлити наше серце, і знов повторюється, що вшанування плоті є ідолопоклонство, образа для бога.
У 6-ій розмові говориться, що „бог є в кожному з нас, бог у плоті й плоть у бозі, але не плоть богом, ніже бог плотію“, подібно до того, як невидима сила, від якої вона зроста, так і в людині можна побачити силу божу.
7-а розмова, де є нові особи, присвячена питанню про справжню людину або воскресення. Навіть для щирого спізнання земного, потрібно спізнати довічне. Початок премудрости — розуміти бога.
Нарешті, поміщено симфонію, цеб-то погодженість святого письма з віршем — рек: сохраню пути моя, еже не согрешити языком моим. Вона з'ясовується таким уподібненням: як у світській музиці один тон без другого, (що відповідає йому), не може показати фундаменту, а коли додати, третій голос, то буде правдива музика, що вся складається з трьох голосів, між собою погоджених, так само й в Давидових гуслях є сумнів що до однієї струни, коли вона не погоджена з иншим уступом. А при трьох-же свідках цілком кожне слово стверджується. Однак, мабуть, ця симфонія наведена в уривку, бо починається так: „продовжуй-бо притчу твою Памво“ й Памва продовжує: „нарешті ці два невільники прийшли до великих гір…“ і як виявилося, вони війшли в печеру — на шлях господський і на світанку почули спів хору, перед ними постав палац у сяйві ранкового світла. Сама симфонія складається з текстів
