Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/258

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

саме зерно боже — спокушає нас, кидає нас у стихії околишнього світа, тому ми покладаємо надії на плоть та кров святих[1], на тлінь та клятву, шануємо зовнішнє у ладані, у свічках, у малюнках[2], в обрядах та церемоніях, забуваємо, що крім бога нема нічого благого і що все зовнішнє є тлін. Коротко кажучи, у всій біблії безліч спокус та безоднь. Чи чув ти про митарства. Так ось вони (хоч митарств і немає) — біблія — це лев, що прагне кого проковтнути. Щасливий той, кому пощастило розідрати цього лева та знайти в жорстокості ніжне, в гіркому солодке, в лютості милость, в отруті — їжу, в буйстві — смак, у смерті життя, в ганебному славу. Але не всякому, як говорить прислів'я, по Якову, цеб-то пощастить, як Самсонові. І тому перш над усе треба читати в міру: здоровий та чистий смак задовольняється невеликим. Тому, хто читає багато і при тому ріжних думок книжок, од цього не пощастить. Коли наш вік та наша країна має мудрих людей значно менше, ніж инші віки та инші країни, то винне у цьому наше блукання по численних та різноманітних книжках — без міри, без розбору, без пристані. З'їж одне з смаком — і досить. Нема шкодливіше, як різне та без міри. Пітагор задовольнив голод, розжувавши лише один трьохкутник. Давид, розкусивши, цеб-то зрозумівши одну тінь ковчега, так зрадів, що почав навіть грати та танцювати. Розбери одну „преславну славу“ і Перед тобою відчиниться вхід та вихід цього божого лабіринту. Коли чуєш „пам'ятайте жену Лотову“, то це не значить тільки, що у Лота була жінка. Подумай, куди веде розум наш цей соляний стовп. Сходь на гору вічности разом з Лотом, і зрозумієш нетлінну сіль. З двох істів складається слово боже. Наш берег і бідний і голодний, за морем-то є пристань доброї надії, місце злачне, де пасеться весь Ізраїл та спочиває залишивши на голоднім боці содомлян. Знай друже мій, що біблія — це новий світ та божий нарід, земля живих, країна та царство любови, нема там ворожнечі та сварок. Нема в цій республиці ні старости, ні полу, ні різниці. Все там спільне, суспільство в любові, любов у бозі, бог у суспільстві. Ось і каблучка вічности. Залиш думки про те, що Єва стара або чужа жінка. Ці думки — від берегів Содомських. Плюнь на баб'ячі та дитячі вигадки. Не оглядайся ні праворуч, ні ліворуч, іди в горняя старанно. Тобі треба народитися вдруге — знайти в собі те, про що ти тільки ледве чув. Але, коли кому пощастить розкусити самого себе, тоді серце його стає гарною нивою, на яку падає зерно вічности.

  1. Тут Сковорода відкидає віру в мощі.
  2. Відкидаються ікони.