саме зерно боже — спокушає нас, кидає нас у стихії околишнього світа, тому ми покладаємо надії на плоть та кров святих[1], на тлінь та клятву, шануємо зовнішнє у ладані, у свічках, у малюнках[2], в обрядах та церемоніях, забуваємо, що крім бога нема нічого благого і що все зовнішнє є тлін. Коротко кажучи, у всій біблії безліч спокус та безоднь. Чи чув ти про митарства. Так ось вони (хоч митарств і немає) — біблія — це лев, що прагне кого проковтнути. Щасливий той, кому пощастило розідрати цього лева та знайти в жорстокості ніжне, в гіркому солодке, в лютості милость, в отруті — їжу, в буйстві — смак, у смерті життя, в ганебному славу. Але не всякому, як говорить прислів'я, по Якову, цеб-то пощастить, як Самсонові. І тому перш над усе треба читати в міру: здоровий та чистий смак задовольняється невеликим. Тому, хто читає багато і при тому ріжних думок книжок, од цього не пощастить. Коли наш вік та наша країна має мудрих людей значно менше, ніж инші віки та инші країни, то винне у цьому наше блукання по численних та різноманітних книжках — без міри, без розбору, без пристані. З'їж одне з смаком — і досить. Нема шкодливіше, як різне та без міри. Пітагор задовольнив голод, розжувавши лише один трьохкутник. Давид, розкусивши, цеб-то зрозумівши одну тінь ковчега, так зрадів, що почав навіть грати та танцювати. Розбери одну „преславну славу“ і Перед тобою відчиниться вхід та вихід цього божого лабіринту. Коли чуєш „пам'ятайте жену Лотову“, то це не значить тільки, що у Лота була жінка. Подумай, куди веде розум наш цей соляний стовп. Сходь на гору вічности разом з Лотом, і зрозумієш нетлінну сіль. З двох істів складається слово боже. Наш берег і бідний і голодний, за морем-то є пристань доброї надії, місце злачне, де пасеться весь Ізраїл та спочиває залишивши на голоднім боці содомлян. Знай друже мій, що біблія — це новий світ та божий нарід, земля живих, країна та царство любови, нема там ворожнечі та сварок. Нема в цій республиці ні старости, ні полу, ні різниці. Все там спільне, суспільство в любові, любов у бозі, бог у суспільстві. Ось і каблучка вічности. Залиш думки про те, що Єва стара або чужа жінка. Ці думки — від берегів Содомських. Плюнь на баб'ячі та дитячі вигадки. Не оглядайся ні праворуч, ні ліворуч, іди в горняя старанно. Тобі треба народитися вдруге — знайти в собі те, про що ти тільки ледве чув. Але, коли кому пощастить розкусити самого себе, тоді серце його стає гарною нивою, на яку падає зерно вічности.