та міра Ковчега? Нащо уздоровлення плотське? Нащо воскресіння тлінне, знов у тлінь перетворене, — щоб знов ми почали робити на користь ганебній плоті та пристрастям? Один дух нам потрібен, що очищає, уздоровляє нас, проходить у найтаємніші початки нашої душі й дає нам душевний спокій.
3-й трактат — Потоп Зміїн — написано 1791 р., цеб-то за з роки до смерти Г. С. Сковороди. Починається він притчею про сліпого та зрячого, що увійшли до храму Соломонового. Сліпий даремне підводив очі свої на стіни храму і сказав: мені невесело в цьому храмі. — О, бідний, промовив тоді зрячий, піди додому, викопай зіниці, поховані в тобі, принеси їх сюди і тоді оновиться для тебе цей храм і відчуєш насолоду блаженства. Так і всякий народженний в цім світі є мандрівник — сліпий або такий, що не бачить в цьому чудовому храмі премудрого бога; цеб-то у всесвіті світів три: перший, великий, населений світ — всесвіт; другий, невеликий світ — мікрокосм, або людина; третій світ — символічний або біблія. В ній зібрано небесних, земних та підземних тварин фігури, щоб вони були монументами, що ведуть думку нашу до розуміння вічної натури, схованої серед тліна так, як малюнок у своїх фарбах. Людині треба знайти свої зіниці, цеб-то пізнати себе самого, побачити сховану в тілі її вічність, цеб-то бога — викопати іскру серед попелу, бачити скрізь два початки — тлінний та вічний. Ніщо не зникає, а лише тратить свою тінь, подібно до того, як залишається яблуня, коли тінь її зникає. Всі три світи складаються з двох начал, що складають одно — матерії та форми. У Платона ці форми мають назву ідей, цеб-то видів, образів. Вони є першородні світи, нерукотворені таємні мотузки, що ховають переходящу сінь або матерію. В великому й малому освіті, цеб-то у всесвіті та людині, матеріяльний вид дає знати про сховані під ним форми або вічні образи. В символічному світі, цеб-то біблії, зібрання тварин становить матерію. Але божа істота, до якої знаменієм веде твар, є форма. І в біблії є матерія, цеб-то плоть і дух, смерть та життя. Сонячна фігура, наприклад, є матерія; але тому, що вона визначає того, хто має у сонці оселю, — то друга думка — є вже дух, немов друге сонце в першому. Сонце — це архітипос, цеб-то першопочаткова та головна фігура, а копії її в незлічимій кількості наповнюють біблію, наприклад: в'язниця й Самсон, коробочка й Мойсей, рівчак і Данило, ковчег і Ной, море й Ізраїль, кит і Іона, ясла й немовлятко, труна й воскресіння, жінка й насіння, Ева й Адам і т. п. Біблія одночасно є і бог і змій, дух і плоть, мудрість і буйність, ковчег і потоп. І коли в біблії просто зрозуміти вираз — „спочатку створив бог небо та землю,“ то це буде потоп зміїн, бо дерево вічности завжди зеленіє,
