і тінь її ні часом ні місцем необмежена. Світ цей і всі світи, коли їх багато, — все це тінь божа. Вона зникає з виду тільки почасти, не стоїть на одному місці й перетворюється у різні форми, але ніколи не залишає свого живого дерева. І давно вже освічені казали: Materia aeterna — матерія вічна, цеб-то усі місця та весь час заповнила. Сам тільки дитячий розум може сказати, що цього великого світу колись-то не було або не буде. Ця дитяча брехня, в кінці X віку після Р. Х., так схвилювала весь християнський світ, всіх охопив такий жах перед кінцем світа — мов мореходців у надзвичайну хвилю, коли загибає корабель. Вираз — связа сатану на тисящу літ — занепокоїв всесвіт: боялися, щоб не розвязався ворог. “Треба уявити собі тодішні муки християнських душ від змія, що тривали не 7 днів, як у бурю: це чекання спричинилось до надзвичайного призирства та ганьби христової філософії, коли виявилося, що всі язичники справедливо глузували та й глузують з цього християнського божевілля. І в самому початку біблії сказано: „най буде світ“. Відкіля-ж цей світ, коли усі небесні світила з'явилися тільки в 4-й день? І як міг бути день без сонця? Блаженна натура постійна: те, що сьогодні — й завжди було неможливе. Немов треба знати, чи раніше розквітали квіти чи народився гриб. „Спочив від усіх діл своїх“. Немов бог вморився і нічого вже більше не міг створити. А коли-б не ця перешкода, то неодмінно у нас були-б тепер крилаті черепахи, зайці з хвостами, правдолюбиві ябедники, поклепники, розумні дурні та вродливі потвори, а за ними-б виринуло, подібно до Єлисеєвого заліза, perpetuum mobile, філософський камінь, що усе перетворює в золото. Розповідає біблія про те, що люди перетворюються в солоні стовби, возносяться на небо, їздять колесницями по морському дну і по повітрю, що сонце зупиняється, немов карета, плаває по воді, річки пливуть проти своєї звичайної течії, від згуків труб руйнуються міські стіни, гори стрибають, мов барани, річки плещуть руками, гаї та поля радіють, вовки з вівцями приятелюють, воли з левами пасуться, хлопці з аспидами граються, повстають мертві кості, падає з хмар крупа з перепелками, з води стає вино, а німі, напившись, розмовляють — то-що. Все це слова зміїні. Треба при цьому згадати й про численних мучеників, тих нещасних страдників, що спокусив змій своєю прелестю, цеб-то суєвірством викололи собі очі, що спокушали їх, оскопили себе, щоб увійти в царство боже, добровільно спалили себе в великім числі. Суєвірство роздратувало премилосердного Тіта. Потоп зміїн створив єресі, що стільки лиха та мук завдали людям, чвари суєвірства, багатовірря й різновірря. Однак і ми можемо бути суддями над цим змієм і його можна
