роздертися. Це рід лукавий і нецнотливий, що шукає тут плотського знання. Це квас науки фарисейської. Слухай, християнине, з язицьким твоїм серцем! Чи довго лежати тобі на землі? Чи будеш ти коли людиною? Дивись просто на обличчя правдивого чоловіка божого — Христа. Тоді й сам станеш з земного небесним. Чи будем потроху підводити очі наші, що звикли до плотської пітьми, в горняя та привчати їх дивитися на рід істинного Ізраїля, цеб-то рід Христа, на правдиву людину? О, правдивий, нетлінний Ізраїльський боже! Пошли нам сяйва твого стільки, скільки може принаймні витримати око наше, щоб ідучи в світлі лиця твого і нечутно в нове перетворившись, досягли-б всерадісного воскресіння.
Багато шукає Христа в єдиноначальствах Кесаря Августа, в часах Тибер'євих, володіннях Пилатових і т. инше — в цьому світі між мертвими. Багато тиняє по Єрусалімах, по Іорданах, по Віфліємах, по Фаворах, по горах Синайських та Афонських, розшукують його між Тигром та Єфратом. Думають — там він; звичайно, кричать і другим: ось він, він тут! Янгол-же відповідає їм: нема його тут. Багато шукає його в високій шанобі світа, в розкішних палацах, церемоніяльних столах, то-що. Багато, позіхаючи, шукає його по всьому блакитному, осяяному зорями небу, на сонці, на місяці, на зорях, по всіх коперникових світах… Нема його й там. Шукають в довгих молитвах, в постах, святих обрядах… Шукають у грошах, у столітньому здоров'ї, в воскресенні плоті, в плотському уздоровленні очей… „Несть зде“… Що за лихо! Та де-ж він? Звичайно, що він там, де вітійствують проповідники, знають таємниці, пророкують, пересовують гори, воскрешають мертвих, роздають маєтки, мучать холодом своє тіло… І знов янгол кричить їм: „Несть зде!“ Коли його тут нема, то нема ніде. Але його нема тільки для тебе, друже мій, тому що ти його не знаєш і не бачиш. Треба відмовитися від нашої землі, від плотського — і тоді пізнаєш його.
6-й розділ трактату алегорично з'ясовує преображення; останній, 7-й, — воскресіння. Читаючи їх, я одначе побачив, що перший розділ майже цілком повторює першу вступну лекцію Г. С. Сковороди дочитаного ним в Харківському колегіумі „курсу християнського добронравія“, а другий — другу лекцію того-ж курсу[1]. Ці трактати характеризують нам спекулятивну філософію Сковороди.
Два трактати Г. С. Сковороди — „Дружеский разговор о душевном мире“ і „Алфавит мира“ — присвячені тому-ж самому питанню, його практичній філософії: в чому полягає щастя людини. Але перш, ніж перейти до викладу
- ↑ Див. „Собр. соч. Сковороди“ під редакц. Вол. Бонч-Бруєвича, ст. 51–60 і 520–529.
