Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/277

коли Сковорода надає Горацієві українського обличчя. (Ода Horatiana: De animi tranquilitate — про спокій душевний). Автор дає гарне пояснення цього впливу Горація на Сковороду: „і в того і другого оснівним мотивом життя було шукання спокою“, викликаного схожістю соціяльного стану римської імперії за часів Августа і України кінця XVIII ст. за часів Сковороди. Горацій, син бідного визволенця, відмовився бути секретарем Августа, бо усюди йшла уперта боротьба в шуканні щастя, і лише на лоні сільської природи, на хуторі Сабинум з бідним обідом, він знаходить свій otium — спокій; Сковорода теж одмовився від усяких посад, багатих городів, не знайшовши його там і бачучи усюди „горе кипящее, как Черное море, звертається теж до хуторянського, але мандрівничого життя, в якому знаходить спокій всякій печалі лішений“.

Розвідка А. Музички вносить багато нових думок і спостережень про поетичну творчість Сковороди і не викликає сумнівів, бо збудована на вдумливому виучуванні тієї поетичної спадщини, яку залишив Сковорода і яку уперше виштудюював автор, бо Вол. Ерн. досліджував листи і „Сад“ Сковороди не для того, щоб визначити їхнє художнє значіння, а для того, щоб змалювати на підставі їх душевні настрої Сковороди і його дружбу з Ковалинським. Розвідка А. Музички заповнила значну прогалину в виучуванні Сковородинських поетичних творів, виключаючи одначе його байки, які ще чекають свого спеціяльного досліджувача.

Зупинімося тепер на змісті та сюжетах „Сада божественних песень“. По цих піснях він немов розвинув, надавши їм віршованої форми, свої богословсько-філософські ідеї. Кожна пісня має якусь провідну ідею, думку, взяту з святого письма. І сам Сковорода не дурно називає їх садом божественних пісень, „прозябшим з зерен святого письма“. Щоб дати поняття про ці духовні пісні Сковороди, наведемо кілька типовіших та удатніших зразків. Ось зразок пісні про спокій:

„Оставь, о дух мой, вскоре все земные места,
Взойди, дух мой, на горы, где правда живет свята.
Где покой, тишина, от вечных царствует лет,
Где блещет та страна, в коей неприступный свет.

А ось друга, вона краща за инші своєю формою, в ній є ритми. Вона навіяна радощами весни:

„Весна люба, ах, пришла. Зима люта, ах, прошла.
Уже сады расцвели й соловьев навели,
Ах ты печаль! Прочь отсель! Не безобразь красных сел,
Бежи себе в болота, в подземные ворота.
Бежи себе прочь во ад. Не для тебя рай и сад.
Душа моя процвела и радостей навела;^[1]

1. Ми ніде не додержуємося правопису Сковороди завдяки друкарсьских труднощів, тим більше, що Сковорода писав з титлами.