На ті самі мотиви (бажання піти геть від гамону міського життя, жити серед сільської тиші) написано й 12-ю пісню:
„Не пойду в город богатый. Я буду на полях жить.
Буду век мой коротати, где тихо время бежит.
О дубрава, о зелена. О мати моя родна.
В тебе жизнь увеселена, в тебе покой, тишина.
Города славны, высоки на море печалей пхнут,
Ворота красны, широки в неволю горьку ведут
Не хочу ездить за море, не хочу красных одеж
Под сими крыется горе, печали, страх и мятеж
Нв хочу за барабаном итти пленять городов,
Не хочу и штатским саном пугать мелочных чинов.
О дубрава, о свобода. В тебе я начал мудреть,
До тебе моя природа, в тебе хочу и умереть“.
Особливо характерною з біографічного погляду остання строфа, де Г. С. Сковорода говорить, що його природа, цебто природній нахил веде його до мудрости, в прагненні якої він жив на самоті по селах та гаях, що давали йому спокій та волю. Цю найулюбленішу тему своїх філософських трактатів про щастя жити просто та тихо — розвинув Г. С. Сковорода і в одному з найкращих віршів, що він написав, наслідуючи народню поезію — 18-ій своїй пісні.
Ой ты птичко жолообоко,
Не клади гнезда високо,
Клади на зеленой травке,
На молоденькой муравке.
Висит, хочет ухватить,
Вашею живет он кровью,
От, от кохти он острит.
Что в селе родила мати;
Нехай у тех мозок рвется,
Кто высоко в гору дмется,
Все кивает головою,
Буйны ветры повевают,
Руки явору ломают.
Волокут мене до сна;
Тут течет поточек близко,
Видно воду аж до дна.
Коротати милий век,
Так минет меня все лихо,
Щаслив буду человек.
Цю саму ідею спокійного життя розвинув Г. С. Сковорода і 24-їй пісні, про яку сам говорить, що це пісня „римського пророка Горація, перетолкована малоросійським діялектом.“
„О спокою наш небесный. Где ты скрылся с наших глаз,
Ти нам обще всем любезный, в разный путь разбил ты нас,
За тобою то ветрила простирают в кораблях,
Чтоб могли тебе те крыла по чужих сыскать странах,
За тобою маршируют, разоряют города,
Целый век бомбардируют, но достанут ли когда.
Славны, например, герои, но побиты на полях;
Долго, кто живет в покое, страждет в старых тот летах,
Вас бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть,
А мой жребій з голяками, но бог мудрости дал часть“.
