Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/281

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

на кількох струментах. Можливо, що де-хто навчився в нього співати їх під акомпанімент бандури, ліри або цимбалів. Можна припустити, що инші його пісні засвоїв нарід і що їх співали кобзарі та лірники. Його вірш, що про нього йде мова „Всякому городу“, був записаний крім Срезневського та мене, ще і відомим українським етнографом Івановим від вчителя-селянина Ів. Тура в Куп'янському повіті на Харківщині.

В поширеній редакції перша строфа залишилася майже без зміни. Инші також вийшли де-якими невеликими змінами (наприклад, замісць „шумит дом от гостей, как кабак“ — „для гостей чай й пунш кипят“). А додано рядки сатиричного змісту про тих, „хто женился на прекрасной жене“, у кого „дома блещут также извне, как и внутри, кто летит шестерней на бенкет, кто накупил драгоценных парчей, у кого миллионы ревут в сундуках и торчат тысячи в темных углах“, є сатира на попа, що не йде до вечерні, бо й без церкви знайде собі вечерню, і на того, хто до півдня качається по пуховиках та не йде до церкви. Є сатира і на старого сивого п'яницю з завжди мокрою, як чіп, бородою: що чіп буває мокрий, це недивно, бо він завжди стремить у барилі, але хіба цей старий також лежить завжди над чопом. Є сатира і на суддю, що творить суд, але в ньому цілий пуд брехні. І от він роздає 100 карбованців зібраних з своїх бідних підданних, дістав він таку високу посаду лишень завдяки своїм поклонам, облесливості, та подарункам, ставши суддею, відразу зробився гордовитим чваньком та сріблолюбивим, і ось у таких людей — честь, благородство линуть за вітром, а їхній труп, що вже смердить, потім несуть на Холодногорське кладовище у Харкові, кидають у яму, а все майно залишається у дворі. А далі ганьбуються й картярі й співаки, що деруть горло, і шляхтич, що позбувся через свій гонор вуха, п'яниця чоботар, що загубив під п'яну руч копила, і бондар і кравець, і маляр і тесля, і скляр, і ткач, у яких покрали їхні струменти. Тут все, до Холодногорського кладовища включно, змальовано зо всіма місцевими реальними подробицями, змальовано усі класи тодішнього суспільства, усі стани, починаючи від вищих упривилейованих до нижчих: тут і піп, і суддя неправедний, і дідич, що дає милостиню за кошт власних посполітих, тут і всі тодішні ремісники, що піячили, бо вільні винниці та дешева горілка плекали їх. Строфи самого Г. С. Сковороди більш загального характеру, вони мають на меті висвідчити, як кожне місто, також і Харків, що тут на увазі в першу чергу, „має свій нрав и права“ — як відповідно до цього „всяка имеет свой ум голова“ й „всякую голову мучит свой дурь“. І от на цьому тлі виступають перед нами і ті, хто тре кутки ради чинів,