Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/282

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бреше при аршині ради користи, будує доми на новий манір, роздає гроші на відсотки, позивається за ґрунти, заводить чужоземні породи худоби, зграї собак для полювання, влаштовує бенкети для гостей, має юридичну практику, диспутує — це були, напевне, студенти Харківського колегіума — реальна подробиця, що вказує на Харків. Инакше кажучи, в пісні Г. С. Сковороди змальовано Харків і всю тодішню Слобожанщину після того, як її життя було перебудовано на новий кшталт та були встановлені нові загально-російські форми життя, у той перехідний час її життя, коли яскраво визначалися інстинкти особистих інтересів, приглушивши всі моральні запити. Так, звичайно, завжди буває в переходову добу, коли конає, втрачає під собою ґрунт те, чим раніше жило суспільство. Правда й раніше потяг до наживи домінував у житті тодішнього суспільства, але тепер новий соціяльний лад вніс величезні зміни в соціяльні відносини — з'явився стан дворянства і в житті запанував такий розпусний чинник, як кріпацтво.

І ось на ці життьові явища відгукнувся автор чи автори додатків до Сковородинської псальми. Після цих пояснень нам стає зрозумілим факт незвичайної популярности псальми Сковороди серед місцевого суспільства, й він сам в нії немов-би висловлює народній погляд на вади тодішнього суспільства, але до цього погляду приєднує і свій індивідуальний голос, коли говорить, якою була його власна дума, стоячи вище цих всіх дрібних буденних інтересів та турбот, про надбання життьових вигід у всіх колах тодішнього суспільства; він дає свій синтез цьому всьому, кажучи: „одна только в свете дума, как-бы умерти мне не без ума“, а померти не без ума може тільки той, хто не жахається смерти, хто плює на гостру сталь її коси — той, в кого сумління чисте мов кришталь. Як бачимо, тут суперечності тодішнього реального життя вказані ясно й вони потрібували повного морального оновлення та відродження суспільства.

Причина незвичайної виключної популярности Г. С. Сковороди серед українського народу, полягає саме в тому, що він ставиться цілком негативно до сучасного йому життьового устрою — не до окремих його боків та властивостей, а саме до всього цього життя, де народня маса цілком безправна, позбулася навіть особистої волі в ярмі кріпацтва, де над народом панує невеличке число дідичів та урядовців. Г. С. Сковорода був отже ідейним революціонером свого часу, що з призирством поглядав на всі інтереси, якими жило сучасне йому суспільство, не реформатором поступовцем, а саме революціонером-ідеологом, що не вважав на реальні умови дійсности, а кидав в нарід іскру свого призирства до цієї останньої. А український нарід, в цілому своєму завжди бу-