Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/289

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Еднак то добре знаю, же добра не читаю,
Записано тилко тое,
Что чрез весь вѣк творил злое.
Часу к добру не стало. На старость ея чекало,
Аж краткая моя лѣта
Здѣлали мя без отвѣта.
Нѣсть, чимся оправдити, нѣсть кому боронити,
Отрещи изнемогаю,
Кто бы заступил, не маю.
О тройце преблагая, прости ми дѣла злая,
Даждь хоч мало еще жити.
Тебѣ, богу, послужити.
Начну добро творити. За дѣла зла слезыти,
Покаюся либо мало,
Бы за грѣхи моя стало.
Езнак недовѣряю, бо злую похоть маю:
Хоч на добро наложуся,
Незнати в чем помилюся.
Тѣм просити несмѣю. Да болш еще пожію,
Для злой волѣ лѣпш нежити,
Чтоб тя больш необразити.
Аще жити даруеш, яки том завѣдуеш
Даждь, всещедре, даждь и тое,
Дабы отринути злое.
Страх твой в себе имѣти. В тебѣ самом почити
И с тобою в небѣ жити,
Во вѣк вѣка тя хвалити.

У своїх „Очерках из исторіии укр. літ. XVII и XVIII в. в.“ (К. 1911, ст. 47) М. І. Петров знов висловлює, як і раніше в 1880 р., гадку про те, що цей вірш належить Г. С. Сковороді. „Другий з представників відродження класицизму на Україні (за першого він вважає Феофана Прокоповича), відомий філософ Гр. Сав. Сковорода писав також і вірші і при тому иноді вірші елегійного характеру.“ Його вірші на Україні були дуже популярні, а надто дві його пісні „Всякому городу нрав і права“ та „Ах ушли моя літа, як вихорь с круга світа“ і хоч вони були написані книжньою тодішньою мовою, але діставшись до народу, згодом протягом часу вони набули сильного українського коліру, їх досі співають на Україні старці, а перша з них ввійшла навіть у збірку галицьких пісень Вацлава з Олеська та Жеготи Паулі, без свідомости самих збирачів[1]. Акад. В. Н. Перетц зазначає, що вірш — „Ах ушли моя літа“ нема в збірці творів Сковороди, але додає до цього, що за Сковородою можна визнати таке само авторство і в цьому випадку, яке належить йому, наприклад, в псальмі „Пастирі милі“ переробленій ним з польської мови: і цю пісню він міг переробити з якого-будь старішого тексту“[2] С. Щеглова наводить багато внутрішніх і зверхніх доказів на, те, що

  1. Н. І. Петров. Очерки из истории укр. літ. XVII–XVIII, К. 1911, ст. 27–48.
  2. П. М. Перетц „Очерки стар. мал. поезії“ Петр., 1903, ст. 39. Богогласник К. 1918, ст. 264–266.