цей вірш належить Г. С. Сковороді. Цей вірш, говорить вона, своїм характером висловленими у ньому думками, не суперечить иншим літературним творам Сковороди, він також релігійно-філософського характеру. Тема його думки про смерть не є у нього одинокою темою, бо на таку саму тему він написав вірша „Боится народ сойти гнить во гроб“, про те, що прийдеться одповідати за гріхи, говориться, крім цього вірша, і в другому „весна люба, ах пришла“, про смерть говорить С. Г. Сковорода в цьому вірші, що вона „страшна собою“, в другому вірші також говорить: „смерте страшна“ так само і що до форми: і цей вірш, і всі инші, написано церковно-слав'янською мовою: гострими українізмами. Його написано таким самим рівноскладовим розміром, як і багато инших віршів Сковороди. Але в цьому вірші є і де-які тільки йому властиві прикмети стилю: так він починається окликом „ах“. Те саме треба сказати і про другий оклик — о. Тут ми маємо форму запитання, що часто зустрічаємо і у инших його віршах. На підставі всіх зазначених даних можна схилитися до тієї думки, що ця пісня може належати Сковороді, хоч це й не виключає можливости того, що він був таким самим автором цієї пісні, як і різдвяного вірша „Пастирі милі“, що є переробкою, перекладом з польської мови. Найкращий доказ авторства Сковороди дає свідоцтво Н. М. Білозерського. Але воно не досить певне. Як-що на цих списках було виставлене ім'я Сковороди, хто це зробив? Чи дід Білозерського, що переписував цю пісню, чи ім'я Сковороди, як автора, стояло на автографі, з якого списував дід Білозерського? А можливо, що він списував не з автографу, а з копії на якій хтось і виставив ім'я Сковороди. Ми знаємо, що Сковороді приписували праці, що йому не належать. Про психологію цих анонімів, що ховалися за ім'ям Сковороди, дуже гарно розповідає Вол. Ерн. (ст. 175–177). Сумнів, що до цієї пісні виникає тому, що цієї пісні нема в його „Саду божественных песень“, де-б вона повинна бути, а також і тому, що її не співають кобзарі та лірники під іменем Сковородинської псальми, як це сталося з другою псальмою „Всякому городу нрав і права“, можливо, що цю пісню приписали Сковороді так би мовити bona fide, а також може й тому, що цю псальму він співав серед инших вже безумовно своїх духовних кантів. Подібного роду помилки були, що до музики його церковних пісень (Херувимської), — йому приписували і такі мотиви, яких він не складав, а співали їх або в придворній співацькій капелі в Петербурзі, або в Київській Печерській Лаврі. Взагалі, можна сказати, що він співав і власних пісень на власний мотив і чужих змістом і мотивом. І таких мандрівних пісень в його часи було дуже багато. Велику вагу
