Крім вищевказаних творів Г. С. Сковорода написав ще байки, які названі ним Харківськими, тому що вони були написані на Харківщині. Всього їх було 30. Половину їх було написано після того, як він кинув учительську посаду, другу половину почав він писати 1774 року в Бабаях. Всі свої байки Г. С. Сковорода зібрав 1774 р. і цей збірничок він надіслав з села Бабаїв, де він тоді жив, напевне, у Бабаївського священника Якова Правицького, одному зі своїх друзів. В листі до цього приятеля Г. С. Сковорода докладно розвинув свій погляд на вагу подібних творів. „В сьомому десятку цього віку, пише Г. С. Сковорода своєму другові, я кинув посаду вчителя та, мешкаючи на самоті коло Харкова по лісах, полях, садках, селах, хуторах та пасіках навчав я себе доброчином та навчався біблії, при цьому, розважаючи себе пристойними забавками, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомства. А в цьому році в селі Бабаях написав ще половину. І коли я писав додаткові, мені здавалось що немов ти тут зо мною, ухвалюєш мої думки та поділяєш їх разом зі мною. Дарую тому ці три десятки байок тобі та подібним до тебе. Батьківська кара, яка не є гірка, має солодощі, а мудра забавка таїть в собі силу. Дурну пиху зустрічають по вигляду, випроваджують по сміху, а розумному жартові надає сили його кінець. Згадайте прислів'я: „красна хата не углами, а пирогами“. Я й сам не люблю оманливої маски тих людей та справ, до яких можна прикласти українське прислів'я: „стукотить, гуркотить… А що там? Кобиляча мертва голова біжить“. Говорять і великоросіяни „летала высоко, а села недалеко“, при тих, хто багато та красномовно говорить, а слухати нічого. Не до вподоби мені ця порожня пиха та бундючна нікчемність, я люблю те, що на погляд наче ніщо, а в середині щось, здається брехнею, але є істина. Така мова та така людина звалися у греків Силенос — малюнок, зверху чудний а внутрі пожиточний.
Друже мій. Не дивись призирливо на байкарство. Байка та притча — де то-ж саме. Не по гаманцю суди про скарб: давай праведний суд. Байка тоді нікчемна та баб'яча, колі в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини та схожа до горіха — свища. Від таких саме байок і зостерігає ап. Павел Тимофія. І ап. Петро не просто відкидає байки, але байки хитрощні, що крім оздобленого вигляду не мають христової сили. Иноді в лахмітті сховано коштовне каміння… Як обряд без божої сили порожнеча, так і байка, але тільки без внутрішньої істини. Коли-ж в ній істина, хто посміє її назвати брехливою. Хворим, що не мають страха божого, а разом і гарного смаку, всяка страва здається гидкою. Одначе, не страва гидка, але
