забруднились їхні розум та сумління. Ці чудні та фігурні твори були в звичаї кращих стародавніх мудреців. Лавр бо і зімою зелений. Так премудрі і на бенкетах розумні, і в брехні відшукують істину. Істина уявлялась їхньому гострому поглядові не десь далеко, як звичайному розумові, але яскраво, мов у люстрі з'являлись і вони, побачивши її сивий образ, почали її рівняти, уявляти в різних тілесних фігурах. Ні один колір так яскраво не уявить рожу, лілею, нарцис, як чудово уявить невидиму божу істину тінь небесних — земних образів. Відціля народились vieroglyfrica, embemata, symbola, таїнства, притчі, байки, уподібнення, прислів'я. І не дивно, що Сократ, як внутрішній голос наказав йому писати вірші, обібрав Езопові байки. І тут відбувається те саме, що з найкращою картиною, яка невченому оку здається брехнями. Саме сонце усіх планет та цариця їх усіх біблія — богом створена з таємничих фігур, притч та уподібнень… Вся вона виліплена з глини і її називає ап. Павел буйством. Але в цю глинку втілений дух життя і в цьому буйстві схована премудрість всього смертельного. Уявити, приточити (від слова притча), уподобити, це є цілком однаково. Прийми-ж, любий друже, дружнім серцем цю досить смачну воду думок твого приятеля. Не мої це думки і не я їх вигадав, істина безпочаткова. Але я їх люблю, тому вони й мої, полюби їх — і вони стануть твоїми. Знаю, що твій тілесний болван дуже несхожий до мого опудала, але два різних сосуди хай наповнить один лікер і хай буде єдина душа та єдине серце. Ось ця єдність думок і є справжня дружба. Все не наше, що згине, і навіть самі наші болвани. Самі тільки думки наші завжди з нами, сама тільки істина вічна а ми в ній, мов яблуня в своєму зерні, сховаємось. Будемо підтримувати дружбу. Прийми та їж з Петром четвероногих звірів, гадів та птиць. Хай благословить тебе бог. З ним не пошкодить і найбільш язицькій яд. Байки ніщо инше, як образи, що мов полотном вкривають істину. Їж поки скуштуєш з богом кращого, любий друже. Твій вірний слуга, любитель священої біблії Григорій Сковорода. 1774 р. в селі Бабаях, перед п'ятидесятницею[1]“.
Тут висловлено певний погляд на вагу байок, що цілком відповідає загальному філософському світоглядові Г. С. Сковороди: в байці має бути істина — тільки тоді байка заслуговує уваги і по байках своїх Г. С. Сковорода висловлював свої філософські думки, подавав житейські поради і під їхнім лушпинням, фабулою сховано силу кожної з них. Формою це забавка, але забавка мудра, серйозна. Г. С. Сковорода навіть тоді, коли він пише байки, є по-
- ↑ Тв. Г. С. Сковороди, стр. 150–152.
