дібно Сократу та иншим стародавнім філософам, любомудром, цеб-то мудрецем. В самій біблії є багато притч, байок, алегорій, символів. І коли ми згадаємо що Г. С. Сковорода з'ясував біблію алегорично, цеб-то відшукував її внутрішнє розуміння, то ми зрозуміємо, чому, Г. С. Сковорода почав писати байки і тут на нього справила свій вплив робота над біблією в засвоєному ним алегоричному тлумаченні: Кожен, хто познайомиться зі змістом байок Г. С. Сковороди, побачить, що вони дуже серйозні, що їхня суть полягає не так у фабулі, як у силі“, цеб-то у висновку дидактичного характеру. Власне кажучи, байкарське оповідання Г. С. Сковороди також має на собі відзнаку тої думки, тієї моралі, що висновується із байки; обидві частини наближаються отже одна що одної і байки Сковороди не нагадують справжніх художніх байок, де центр ваги полягає в художній фабулі — байки Сковороди не визначаються своєю художньою формою, вони швидче становлять невеликі зрозумілі для всіх трактатики на житейсько філософські теми.
Чи були до Сковороди у нас байки?
В українському письменстві XVII-го і I-пол. XVIII ст. оригінальних байок у достотному значінні цього слова майже не було.
„Фабул“ вживалося лише в школах для учнів і лише чужих; притч багато розкидано по збірниках. Дуже часто вживали їх в своїх літературних творах такі письменники, як Радивиловський та инші. Середньовічна байка наближувалася до поучення і сатири. Аспірант катедри Історії України Ерофеєв зробив на святкуванні пам'яти байкаря Глібова доклад про його байки, де торкнувся зовсім невиясненого питання про такі пам'ятки, де є зачатки байок у старому українському письменстві. Він навів цікаві уривки з літературних пам'ятків, особливо з Антонія Радивилівського, якими я тут і користуюся. У Антонія Радивилівського в „Огородку“ є байка про вибори царя у птастві. Виставлено було кандидатуру пави за красиве пір'я, але галка порадила обрати вірла, щоб він не образився і не став їхнім ворогом. „Чогож-би, запитує автор, нас тая учила фабула? Нечого иншого тилки гди кого люд посполітий ізбіраєт на якое царство, на княження або на иншее какое старшинство, не повинні усматривати на позверховную его уроди піенкность і не на родовитість фамілій, але на цноти, на укладности пристойних обичаїв, на смиреніе, на побожність, на ласкавість“. У того-ж таки Радивилівського наведена байка з відомим сюжетом про те, як лисиця запрохала до себе на трапезу журавля і дала йому поливку на мілкій мисочці, а він оддячив їй тим, що дав їй страву в шкляній банці з вузькою шийкою. (Венець Христов). Дуже гарну байку
