Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/296

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

наводить той-же А. Радивилівський про яструба і болотню кокошку (по латині Трохилюс), з нею схожа притча Сковороди про убогого жайворонка. Кокошка, побачивши гордого яструба, який пишався перед нею тим, що їв пташок, а його піймали в сіті й убили, вивела з цього таку сентенцію: як тобі ліпше було по землі робачками живити, а нежелі по повітру літати. Жил-би бил, а тепер, ах несите-ж, так мізерне весь із животом і сромотне, як злодій, на тих пустках висиш. Стосуймо-ж тую фабулу до людей у света високих і зважених. Яструб єсть то человік пишний високо о свойом уроженню, о своєй мудрості і багатства розуміючий; летает он по сем світі, лакает гонори, набиваеть разних високих тітулов, то мосцевий, то вельможний, то ясне вельможний, то освечоний, то найславнейшій, то велебний, то превелебний, то ясневелебний, то преосвящений, то светлейший… Кокошка болотная одповедала яструбові: я в убогій халупці сидячи й уряду жадного не маючи, малоюся реч'ю контентую и даеть ми кожній покой („Огородок“).

Ми маємо також відому байку про стрекозу і мурашку в українській редакції 1743 р., яка починається так: в сицево бедство ленивий впадает, як сам о себе коник извещает; а далі є така цікава з соціального боку строфа:

На-каковой же тогда был работе,
Как люди в кровавом пребывали поте
День и нощь в полях с серпами бывали
На гладну зиму пищу собирали.

(Киевск. Старина 1902 г. Х; наведена байка з піїтики Т. Александровича 1746 р.) В Апокризісі Хр. Филалета є така відповідь вовка лисиці, коли вони збіралися на жебранину: „што будет моє, то нехай будеть моє, а што будеть моє і твоє, то я ззім обоє“. (Пам. полем. лит. II, 1074). У Антонія Радивилівського ми читаємо і такий соціяльний мотив, який нагадує нам Ів. Вишневського: „Что то чинят багатий й сильний, гди то лихвами то поборами тяжкими, то позвами убогих і подлейших над себе людей стискают. Яко риби то велики менших рибок пожирають“ (Ант. Рад. Венець Христов).

Звертаючись до змісту байок, Г. С. Сковороди їх тем, побачимо, щов них розвинено ті сами тези, що й у наукових трактатах Сковороди, а надто у його діялогах про душевний мир. Ось кілька прикладів: у 2-й байці (Ворона та чиж), у 17-й (Алмаз та смарагд), у 29-й (баба та горшечник) Сковорода доводить ту думку, що про людину свідчить не її зверхній вигляд, а серце та її звички, у 3-й (Жайворонки), що багато людей, без природи цеб-то природніх здатностей починають гарні справи, але зле закінчують їх, у 5-ій (чиж та щиглик), що хто не любить клопоту, той повинен