нею написані його листи та літературні додатки до них, вірші та прозові; третя — проф. Бузука (Мова і правопис в творах Г. С. Сковороди) і четверта — проф. Дложевського „Плутарх у листуванні Сковороди“.
П. І. Житецький не вважає Сковороду за народнього письменника, що до мови і, звичайно, це так і є. Але і він визнає, що по де-яких його творах лунають народні мотиви. Мова Сковороди визначається тим, що в ній багато церковно-слов'янских форм. Він, говорить П. І. Житецький, охоче вживав у своїй мові церковно-слов'янських слів та форм крім минулих простих, що у нього зустрічаються рідко. Навіть у листах своїх не міг він позбутися високомовства церковно-слов'янського, вживаючи таких слів, як аще, негли, иноді, обаче навіть закінчуючи листи свої словом амінь; треба підкреслити при цьому, що, як свідчить Ковалинський, Сковорода в письмі „употреблял иногда малорусские наречия и правописание, употребляемые в произведении малороссийском: он любил всегда природный язык свой“. Напевне при усних розмовах своїх він переважно вживав мови української. Є й у писаних творах його чимало форм та слів українських. Але поруч з ними ми зустрічаємо слова й форми московські, наприклад, давича, возле, веть, братец, лоточка, не без чинишка, нечево, в серіодке, живіоть, поіошь, вріошь, войдіот то-що. Не легко иноді розібрати цей хаос слів з різним значінням і походженням однакових що до значіння, але різних що до походження. Несвідомо для самого себе письменик робить усе, щоб висловити свою думку найнеприроднішим способом, вживаючи слів то церковно-слов'янських, то українських, то московських. Насильства над мовою у творах Сковороди сягають до того, що він імпровізує особливі формі немов і українські, немов і московські, наприклад, взглянь, обиходься, спевая, не спрятаешся, сделався, неколи, дураков то-що. Підлягаючи різним впливам мови то книжньої, то щоденної, то міської, то сільської, він ніби втратив саме чуття її. І справді, як инакше з'ясувати то, що Сковорода називає українськими піснями важкі силабічні вірші. Так в одному з трактатів „Брань Архистратига Михаїла з сатаною“, вміщено, вірши під якими є примітка самого автора: „сия песнь есть ис древних малороссийских и есть милая икона, образующая весну: она пространна“. Подавши цю пісню, що починається так: „Зима прейде. Солнце ясно. П. І. Житецький каже далі: „можна було-б подумати, що названо цю „милую икону“ малоросійською, не що до мови, а що до походження. Але ось виривок з оди Горація, перетолкованої малоросійським діялектом, як говорить сам Сковорода в заголовку до свого твору
|
Ах ничем мы не довольны: се источник всех скорбей. |
