сукупності свого змісту й форми була збіркою символів, алегорій. Як справедливо зазначає Вол. Ерн, символ для Сковороди це одна з центральних категорій його філософствування, розумові моменти у нього підлягають сімволістичному принципові, а не навпаки. У Сковороди, як і у Платона, язик символів, має самодостотне значіння. Сам Сковорода в передмові до байок говорить: „істина гарному зору мудрих не здалеку бовваніла так, як простому розуму, але ясно, мов у люстрі, уявлялась, а вони, побачивши її живий образ, прирівняли її до різних тлінних фігур. Ні одні фарби не з'ясують лілею, нарцис так яскраво, як красно у них виявляє невидиму божу істину тінь небесних та земних образів. Не наводитиму прикладів символів у Сковороди — їх безлічі на них побудовано цілком такі його трактати, як Ізраїльський змій. У нього безліч порівнянь та зближень, можна сказати, що ними перенято всі його твори і він саму ґрунтовну думку висловлює в найрізноманітніших порівняннях. За справделивим виразом Вол. Ерна, ними не тільки наповнено, але й цілком насичено все думання Сковороди. Сковорода рішуче став на шлях символічної думки, йшов ним і тільки ним все своє життя. І не дивно, що центром його філософії є проблема біблії, а разом з цим центральне місце в його стилі відограє символіка образів у біблії, в батьків церкви та почасти символіка взагалі, цеб-то те, що теоретики словесности називають поетичним мисленням. „В ній зібрано небесних земних та підземних тварин фігури, так, щоб вони були монументами, що ведуть думку нашу до розуміння вічної натури, схованої в тліні, як малюнок у фарбах своїх.“ Центральним символом, прообразом біблії було сонце, а при ньому безліч инших фігур, наприклад, гора, камінь, субота, спокій символізують те-же саме. Змій є також символом. „Символи чіпляючись один за один, ведуть плазуючий розум наш до цілковитої божественної істини — відкривають немов-би другий гострий спіритуалістичний наш розум“… Такий органічний звязок символічного думання, розуму Сковороди та його символістичного стилю, мови. Символ в його мові грає далеко не службову, а головну ролю і є наслідком його розвитку тої уяви, що нерідко набирала поетичних форм. Таким робом, і його поетичні спроби не випадкові; навпаки, вони були наслідком його патосу, поетичного, ліричного настрою. Ось зразок його мальовничих виразів, символів та порівнянь. „Если бы ты мне всеселенну дарил по плоти, я бы отказался и малые сторонки моей матери Малороссии и одной ея горы не взял-бы. Где мне ее девать. Телишко мое есть маленькая кучка, но и та мне скучна. Что есть плоть, если не гора? Что гора, если не горесть? „Афедрон со всяким своим лицем есть афедрон. Но храм божий всегда есть вместилищем
