Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/315

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

та народу, яке засівав по Україні Сковорода прикладом свого життя і творами, не пішло марне, а знайшло добрий родючий ґрунт у серцях багатьох людей, а через них зійшло і знайшло вже рясний врожай в образі українського письменства з його гуманністю та демократизмом“[1]. І справді треба погодитися з тим, що Сковорода стоїть на межі старої і нової доби в історії українського письменства і ним кінчається старе українське письменство XVII—XVIII в.в. і розпочинається нове. З старим його звязують літературні форми, традиція і школа; і тут він нагадує нам і Лазаря Барановича і Ант. Радивилівського і Георгія Кониського і що до мови, і що до літературних форм. А що до ідейного змісту, тут вже він виступає перед нами, яко великий реформатор, навіть революціонер, що нагадує нам про будуччину — про українське народолюбство, скажемо, шевченківських часів і шевченківської ідеології кирило-методіївців або навіть українських народників 60-х років, що опростилися на зразок його і ходили у народ.

І справді є де-яка ниточка, яка звязує його з українськими писменниками-народолюбцями пізніших часів. Батько нового українського писменства І. П. Котляревський, що взяв на себе завдання, не виконане Сковородою, — утворення літературного українського язика, переробив вірш Сковороди „Всякому городу нрав и права“ і вставив його в свою „Наталку Полтавку“ в такій редакції:

„Всякому городу нрав і права,
Всяка іміеть свій ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс.
Лев роздираеть там вовка в куски;
Тут-же вовк цапа скубе за виски.
Цап у городі капусту псує,
Всякий з другого бере за свое;
Всякий, хто вище, то нижчого гне,
Дужий безсильного давить і жме.
Бідний багатого — певний слуга.
Борчиться, гнеться перед ним, як дуга;
Всяк хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить,
Всякого рот дере ложка суха,
Хто-есть на світі, щоб був без гріха“[2]

Котляревський взяв у Сковороди тільки перші два ряди його вірша, а всі останні склав сам але, можна сказати, в дусі переробок цього Сковородинського вірша, де матеріял брався з життя про людську неправду, коли у самого Ско-

  1. Єфремов. Історія українського письменства, вид. З. К. 1917 ст. 111–116.
  2. Твори Ів. Котляревського, Гулака Артемовського, Гребінки. Львів. 1904, стор. 261.