коли вони відбігають од того найвищого мірила людських учинків. Правду Квітка розуміє широко, перед лицем її на цім світі усі рівні: всі тут, каже Квітка, такі-ж гості, як ти і усякий чоловік — чи цар; чи пан, чи архирей, салдат чи личман („Маруся“)[1]. Це бажання, як ми знаємо, було і найголовнішою рисою життя і науки Сковороди, і воно нагадує нам його приспів: „а мне одна только в свете думка, как-би умерти не без ума“. А хто може спокійно вмерти, проживши мудро свій вік?
Кто-ж на ее (смерти) плюет острю сталь?
Тот, чия совесть, как чистый хрусталь.
„Взойди дух мой на горы,
Где правда живет свята;
Будь чист хотя на час малый
Дабы ты выспрь взлетел“
Кличе усіх Сковорода в 2-й пісні свого „Сада“.
Недивно, що Квітка, який родився в Слобожаншині, знав Сковороду, який значну частину життя провів і умер в цій країні; не дивно, що його твори знав і Котляревський, який народився 1769 року в Полтаві, коли Сковорода теж був родом з Полтавщини і де-яку частину життя свого теж провів на Полтавщині і тільки у 1759 року перейшов звідтіля на Слобожанщину; у всякому разі він міг знайомитися з творами Сковороди ще за життя Сковороди (до 1794 року).
З творами Сковороди знайомився в свої дитячі роки четвертий український письменник — представник і основоположник нового напрямку в його розвиткові — геніяльний кобзар з кріпаків Т. Г. Шевченко. Цікаво, що козачий син Сковорода з Дніпровського лівобережжя мав вплив на кріпака з селян правобережжя. Про це ми маємо свідоцтво Шевченка в Посланії до Козачковського:
„Давно це діялось. Ще в школі
Таки в учителя дяка
Гарненько вкраду п'ятака
(Бо я було трохи не голе,
Таке убоге), — Тай куплю
Паперу аркуш і зроблю
Маленьку книжечку; крестами
І везерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Тай списую Сковороду
Або „три царіе со дари“
Тай сам собі у бурьяні.
Щоб не почув хто, не побачив
Виспівую було та плачу».
Це діялось, як Т. Г. учився в школі, а це було на самому початку 20-х років XIX ст. (Шевченко народився 1814 року на Київщині). Де тоді здобув Шевченко Сково-
- ↑ Єфремов, стор. 24.
