Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/320

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

родинські твори? Можливо, що у того дяка, що навчав його в школі. Рукописні твори Сковорочи, як ми знаємо, були розповсюджені по Лівобічній Україні, заходили вони, очевидно, і до Київа, зайшли таким чином і в Кирилівку, де вчився Шевченко, до того самого дяка, у якого він вкрав п'ятака, щоб купити паперу на книжечку, куди заводив пісні Сковороди — мабуть, вірші його „з Сада божественних песней“, що він може виспівував, як і про трьох царів з дарами.

А що таке — „три царіє со дари“? Здається Різдвяна драма М. Довгалевського 1736 року з прологом, епілогом і інтерлюдіями і кантами після кожної яви. В пролозі до неї виходить Валаам і каже про народження христа.

Сему унуки мої, тріе цари сильни
Водимії звездою, дари изобильни
Принесуть…[1].

Цей Довгалевський був учителем піїтики в Київській Академії 1736–1737 р.р. а гумористичні інтерлюдії були складені його учнями-студентами, між ними й козачим сином Стародубського полку Лебединським. Сковорода-ж вступив до Академії 1738–1739 року, цеб-то незабаром після цього. Зрозуміло тепер, що Шевченко виспівував сам собі у бур'яні і Сковороду — його віршовані пісні, покладені на музику і драму Довгалевського, де теж були співи, як поважні в самій драмі, так гумористичні в її інтерлюдіях, де виведено було астролога, і селянина хлопа, і козака, і ляха, і пана, які співали пісень. Козак співав

Мати моя старенькая, чи ти мні раденькая?
В дому не сидіти:
Ліси, поля спустошені, луга, сіна покошені;
Только-ж правда, що треба взирати на бога[2]
Пойду знов на Січ, мати, пойду долі вниз шукати.

Оттак в цих схоластичних творах пробивався живий струмент народньої мови і це був той скарб, та спадщина, яку кріпак хлопчик Тарас унаслідував від старого українського письменства в своїх дитячих роках. Другим таким скарбом далеко ще більшим і ціннішим була народня словесність — історичні і сучасні йому пісні і перекази про минуле України, на підставі яких він потім написав багато своїх поетичних творів в тому числі і своїх „Гайдамаків“. — Т. Г. Шевченко згадує про Сковороду і в своїх поемах і оповіданнях російською мовою, наприклад, в „Княжні“, в „Близнецах“[3].

 
  1. Н. И. Петров. Очерки истории укр. литерат. XVII–XVIII в.в. Х. 1911, стр. 294–295.
  2. Там-же, стр. 300.
  3. Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченко, Х. 1888. Изд. ред. „Киевской Старины“.