Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/321

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Поема Куліша про Сковороду малює нам справжнього Сковороду. Наведу із різних місць поеми кілька уривків, де досить яскраво малюється постать Сковороди:

Поля, луги, стави, млини
Все гарбали нові пани;
Шкварчав на панство за хижацтво
Хиба Грицько Сковорода.
Простоти-ж духи не підняв
Бо рідне слово занедбав…
Так тільки вчена миш читає
В нас письмена Сковороди.
Цуравсь козацького шляхетства,
Цуравсь славетного купецтва,
Цуравсь хаптурників попів,
Цуравсь митрованих ченців…
Не був пустинником аскетом,
Людей розсудливих любив,
І з багачем за брата жив,
І з праведним анахоретом.
Та знав, дв щира простота,
А де лукавство й суєта.
На бенькетах ніхто не бачив,
Грицька з зажерливих панів;
Любив найбільш він мужиків
І псальми їм свої товкмачив.
Річ инша, як було заграє
На чужоземній флейті їм,
Або побожно заспіває
Прегарним голосом своїм.
Грицько жив странником убогим
Домівки власної не мав;
Був стоїком правдиво строгим,
Гріхом стяжання многе звав
Та миром гордував лукавим
І царства божого шукав.
І подвизавсь не для похвал,
Не для людської чести слави.
Та щиро ближнього любив
І на собі його учив,
Та в мирі був ченцем без ряси
І навіть риби не вкушав,
Та все, на що мир тяжко ласий
Високим духом отвергав.
Забудуться й пісні й казки,
В котрих грасують козаки,
Взнатимуть усі Чорнухи —
Благословенне те село,
Що нам Сковороду дало.
Пересельником себе в народі
І странником на світі знав
Та рятував людей в пригоді;
Народ святим його прозвав.
Часом у пасіці видали
Грицька і з дідом простаком
У двох собі трапезували
І весело було обом.
Вони про бога розмовляли
Так, мов його обличчя знали,