Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/322

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Так, мов блаженні рибарі
В Генесаретській стороні.
В тихій леваді розмовляє
Було в простацтвом цілий день
І мудро змишленних пісень
Малечу і батьків навчає,
У красний вік Єкатерини
Ти був найкращий в нас талант.
Ума і серця України —
Передовик репрезентант,
З тобою, Грицьку, воскресення
Твого народу началось.

„Ліричний роман“ Вал. Поліщука „Григорий Сковорода» не закінчений — з нього надруковані лише уривки. Ось їх зміст. Сковорода за кордоном у Офені і висловлює думки про смерть, якою кінчається життя кожної людини; думки носять матеріялістичний характер „сьогодня я живу, а завтра жить не буду. Кому-ж потрібне те, що я жив, і ріс“. Тут-же він наводить текст своєї пісні — пройшли — хмари — радісна дуга вже сяє… Далі описується перебування Сковороди на пасіці, де він бесідує з пасішником і викладає йому свою філософську науку про два світа, про самопізнання; тут є цілі уривки з творів Сковороди про лицемірів святости. Далі малюється зустріч Сковороди з повстанцем, який вислухавши його поучення, не витерпів і звернувся до нього з гострими словами прокльонів: „прокляття тим, що дурманять нам мозок, що бідному надію на бога закладають… Геть, геть од нас, тумане солоденький. Хіба козацький рід скориться до кріпацтва. Хіба цариця права не стоптала поставленого в Переяславі Богданом. А ти до бога та до раю кличеш, коли на панщину немилу, нас твої друзі виганяють. Ти-ж того, як сліпий не бачиш. Ні, хай погибель от таким пророкам… А ти облудливо істото, ти не панам і не для нас, а сам для себе та для свого бога пишаєшся смиренством, та у чеснотах прієш. Спочатку гомін, потім буря — бунт…“ (Шляхи мистецтва, № 5. Х. 1925 р. Вал. Поліщук, Григорий Сковорода, стор. 12–16). Підход до Сковороди тут, як ми бачимо, негативний, оцінка сучасна з боку пролетарського художня формат задовольняюче.

Зміст симфонії П. Тичини про Сковороду такий. Сковорода в Китаївській пустелі біля Київа в гостях у свого родича Юстина; предається самопізнанню, грі на флейті, єднанню з природою, але в церкву не ходить. Зустріч його з кріпачкою Маринкою, яка відкрила перед ним знущання панів і непотребство ченців; його охопив великий гнів на панів і він уперше поглянув иншими очима на небо, землю і себе; він урозумів, що єднався з шляхтою а не з народом і що йому треба піднять меч за пригноблених. Розмова з Юстином і ченцями, гострі докори їм і порада: покиньте