у плані творів; про Асхань чи Наркис (неясно про той чи другий твір йде мова) сказано так: „це твір, що містить в собі багато корисних та важливих для людскости істин, хоч і не зовсім вдатно виявлених“ („Отеч. Зап.“ ч. 16-я ст.). До 1834 р. належить стаття про Г. С. Сковороду Ізм. Ів. Срезневського, який збирав рукописи Сковороди та знайомився з їхнім змістом, але свої погляди висловив тільки про його „Сад божественних пісень“ та про байки. Про „Сад“ він говорить: „по цих піснях є чудові думки і коли в них є хиби, то звичайно, в стилі та у виразах, занадто гострих та кусливих“ (Альманах „Утр. Звезда“ Х, 1833, ст. 88); байки, на його думку, це забавки уяви, її недостойні (тамже). І Хіждеу не йде далі виписок з де-яких творів Г. С. Сковороди, які не дійшли до нас, прагнучи однак, на підставі їх дати нарис науки Сковороди про потрійне самоспізнання. Підставою для цього нарису були три твори Сковороди: Наркис, Асхань та 6 розмов про внутрішню людину з симфонією про народ (остання книжка до нас не дійшла). Хіждеу порівнює науку Сковороди та Сократа. Що до Хіждеу, то це його велика послуга, що він перший підніс питання про вагу науки Сковороди, та за підставу вивчення його науки взяв його твори. І ось Хіждеу пощастило дати гарну характеристику науки Сковороди, тим більш яскраву та визначну, що він користувався такими творами Сковороди, яких ми не маємо. Цікаво, що арх. Гавріїл у своїй „Історії русской философії“, в нарису, присвяченому світоглядові Сковороди, простісінько переписав Хіждеу, не називаючи, одначе, його імени. Де-які з инших старих дослідувачів та навіть і нові більш-менш широко користувалися Хіждеу — Гавріїлом, посилаючись то на того, то на другого (Данилевський, автор його біографії в Воронізькій „Беседе“, Стеллецький, навіть проф. Зеленогорський та Вол. Ерн.). І справді, дуже спокусливо скористувати для характеристики науки філософа з народу ті його твори, з яких Хіждеу наводить уривки та які яскраво малюють його погляди на народ та народність. Де-яке знайомство з творами Сковороди виявляє невідомий автор статті про ньго, надрукованої в „Пам'ятній книжці Київськ. губ.: за 1858 рік“, але він надає їм занадто ортодоксального православного характеру. Гр. Петр. Данилевський зупиняється на науці Сковороди, на підставі його творів, з якими він гаразд не ознайомився. Преосв. Філарет („Обзор русск. духовн. литерат.“ кн. 2-га, 2-ге видання, Чер. 1863 р., ст. 116–119) мав у своїх руках списки творів Г. С. Сковороди, і при тому таких, які не дійшли до нас (наприклад, „Неграмотний Марко“, написаний 1785 р.; „Книжечка про любов до своїх“, „Наречена Ольга та инш.). Філософський світогляд Г. С. Сковороди він визнав містичним та наблизив
