навчальні розмови близькі серцю. Досить цікаві нотатки на рукописах Г. С. Сковороди С. І. Миропільського. „Сковороду, говорить він, і до цього часу не зрозуміли та не оцінили, як слід. Ці списки його творів належать преосв. Філарету, що набув їх підчас пробування єпископом у Харкові, де по більшості і проживав Сковорода“ (Нотатки на рукописах харківських байок). „Чудний стиль, говорить С. І. Миропільський, (народньо глаголеться пошиб) мови Сковороди багатьом здається дивовижним. Але таку афористичну, побудовану на коротких, окремих виразах, мову не вперше вживає цей тільки письменник. Це ознака доби. Є у Климента Александрійського твір, що вводить читача в глубінь вищого спізнання, він має назву в повному наголовку „Килими созерцательних спогадів по керовництву правдивої філософії (Євсевій, Н, Є, VI, 13). У тій книжці істина є прихована та вкрита так, як у шкаралупі ховається зерно горіха“ (Stromata, 1, 7, p. 326). Таким то Строматевсом, як називає Климента Феодорит, є і Сковорода і до нього просто підходять слова, що „книжки його не подібні до тих садків, штучно викоханих, по яких дерева та рослини пошиковані в лад, для насолоди для очей, але як тінистий гай, в якому ростуть поруч кіпариси й платани, яблуні й оливи та навмисне помішані плодові та неродючі рослини, тому що письмо вимагає таємниці для тих, хто любить рвати приємне та спіле“ (Stromata, lib. VII, p. 900–902). Так у Строматевса думки линуть без належного звязку, слова та лад инші (там же, ст. 901). Сковороду розкусити може не кожний та розуміти його розуміння прикровення. Сам він називає свої книжки „плащаниця Петрова“ нескверна. О. О. Потебня цікавився Сковородою й робив доклад про рукопис його „Ізраїльського Змія“ в Харк. іст.-філ. тов. „Вот уже около 100 лет, каже О. О. Потебня, как слепцы поют песню, которой научил их Сковорода — Всякому городу… но, конечно, ни он, ни слушатели не понимают, что разумела черная сковорода, „пекшая белые блины“ под припевом: „А мне одна только в сердце дума, а мне одно только не йдет с ума, как бы умерти не без ума. Можно подумать, что С. мрачный аскет, ежеминутно помышлявший о часе смертном и отравлявший себе жизнь; однако это не правда. С. учил с Эпикуром, Горацием, Сенекою, что жить значить быть „веселым и куражным“. Пояснюючи вираз Сковороди іста (суть, существо), О. О. Потебня каже, что по мнению Сковороды мир состоит из двух натур — видимой (тварь) и не видимой (исты, истины блаженной натуры, бога, духа). Эта последняя проницает, одушевляет тварь и по своей воле тождественной, со всеобщим законом, опять обращается в грубую материю, что мы называем смертью. Это однако есть лишь в другом виде
