а важке непотрібне. „Етика його була сувора та невблаганна, багато вимагала від людини; але вона вимагала не аскетизму: вона вела до спізнання істини, обмеження потреб, душевної рівноваги та прихильности до природи, як джерела насолод, якого не вичерпати ніколи. У нього в самого слово цілком відповідало ділу, але він часто нагадував своєю проповід'ю старозавітного пророка, то сумного то повного обурення або призирливого сміху“. Як бачимо з цього, питання про філософію Гр. Сав. Сковороди, О. Я. Єфименко розвязує дуже оригінально, і в такий спосіб, як ні один з старих дослідників. Але ми все-таки не можемо згодитися з нею в її поглядах на філософський світогляд Сковороди. Те, що О. Я. Єфименко вважає за помилку методу, за даремну працю, додаток до філософської концепції Сковороди, — філософське з'ясування біблії — ми вважаємо за ґрунтовне питання, що найбільше цікавило нашого філософа-теолога все його життя та яке він виявив у всіх своїх творах, почавши з філософських трактатів та закінчуючи байками та віршами. О. Я. Єфименко, коли говорить про алегоричні пояснення, посилається тільки на „Ізраїльського Змія“ та на „Прю біса з Варсавою“, але-ж такий саме характер мають і инші твори Сковороди. О. Я. Єфименко робить свої висновки про пантеїстичний світогляд Сковороди на підставі його „Ізраїльського Змія“, але цей твір цілком присвячений саме поясненню біблії („Ізраїльський Змій“ це і є біблія) і містить в собі, як признається автор, багато темних, можна навіть сказати, містичних алегорій (надто неясних, додамо від себе, в кінці та середині, починаючи з 4-го розділу). Пантеїзмові Сковороди суперечить і початок дуалізму, який настирливо проводить він. Що до етики, то тут Сковорода повторює (як він це й сам говорить) вираз Епікура: подяка блаженній натурі, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним. Другий раз О. Я. Єфименко виголосила промову про Г. С. Сковороду на окремому зібранні, влаштованому Московським психологічним товариством з нагоди 100 річчя з дня смерти Г. С. Сковороди. Промову цю було надруковано потім у часопису товариства „Вопросы психологии и философии“ 1894 під назвою „Личность Г. С. Сковороды, как мыслителя“. О. Я. Єфименко подає тут той висновок, що Г. С. Сковорода має надзвичайно закінчений непохитний філософський світогляд — був монолітом — і що філософію свою він вважав цілком тотожньою релігії, в найпростішому розумінні цього слова, справжньою релігією, що має печать особистої творчости. Г. С. Сковорода, звичайно, давно познайомився з біблією та любив цю священну книжку; але чудна була, говорить О. Я. Єфименко, ця любов: з одного боку, він ставився до неї, як глибоко вірна, щиро релігійна людина, з другого боку — він ставився до неї
