лися на 3 класи — граматику, часословець та псалтир, з третьої класи набирались охочі в осібну ірмолойну класу для церковного співу, що бував 3 рази на тиждень — взимку в кімнаті дяка, а по-весні під повіткою. Школяри в церкві складали хор півчих, якими дяк пишався. Вони-ж помагали йому дзвонити. На свята він давав їм вірші для віршування, і вони віршували в селян. Школи ці були безстанові або, краще сказати, для всіх станів: вчились там і діти старшини, і козаків, і посполитих, і духовних. Ці факти багато де-чого пояснюють нам і в житті Г. С. Сковороди і, між иншим, його близькість до тодішнього духовенства, його знання церковних мелодій та співів, його вступ для продовження освіти до Київської Академії — туди вступало багато учнів таких початкових народніх шкіл, тим більш, що і Київська Академія складом студентів була не спеціяльною вищою духовною школою, а школою для всіх станів. М. І. Ковалинський каже, що вже на сьомому році життя Григорій Савич став показувати прихильність „до богочтенія“, талан до музики та охоту до наук. Скористуємось тепер для питання про шкільне виховання Г. С. Сковороди споминами старих дідів та бабів, що зберіглися в рукописах Ізм. Ів. Срезневського, а тепер надруковані. Оповідання про науку його в школі, в Чорнухах ми визнаємо цікавим, хоч може і не певним. Будинок, де проживала нища братія, був одночасно шпиталем і школою. Діякон, що про нього тут іде розмова, був, значить, д'ячком-учителем цієї школи. Але до подробиць про пустощі Григорія ми ставимося скептично: тут ми бачимо тенденцію побачити і в дитячих літах його те, що бачили в його старості, цеб-то його упертий норов. Викликає сумнів також звістка про складання ним у такий молодий вік пісень. Зовсім непевна звістка про те, що батько його був попом у с. Чорнухах[1].
- ↑ Батько Григорія Савича, оповідають діди й баби, був сільським батюшкою в Чорнухах колишньої Лубенської округи Київського намієництва, а 1726 року у Сави народився син, якого назвали Григорієм. Григорієві вже минуло 7 років, коли приходський вчитель, він-же паламар, постукав у двері попа Сави, що тоді вже був удовцем, і після ріжних привітань пропонував йому віддати його хлопчика Григорія йому у школу — нехай, мовляв, ходить і він до нього, як і инши учні. Піп подякував гостеві й послав до його школи свого сина.
Біля церкви Різдва Христового в с. Чорнухах стояло тоді три хати. В найменшій з них проживав сам діякон. Друга хата старенька напіврозвалена, стояла пусткою років з 20, з того самого часу, як попередник попа, Сави, піп Леонтій вмер і вдова його з дітьми переселилася до зятя в сусідню слобідку. Тільки нічної доби ці руїни являли собою оселю: через вікна можна було побачити там світло та бліді лиця старців-калік, що сиділи там за своєю убогою, злиденною вечерею або молилися, або латали своє старе дрантя. Їм дав дозвіл заходити сюди піп Сава, що дивився на ці руїни колишнього церковного будинку,
