Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/331

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

„Гр. Сав. Сковорода, пише Ф. А. Зеленогорський, перш за все філософ-мораліст“, і він творив свої вчинки, як свідомий проповідник морали, відчуваючи, що в цьому полягає його завдання, як він сам признаєтьтся, він навчав і живим словом і творами, що не призначалися до друку. Сковорода ставив собі високий моральний ідеал і проповідував його иншим людям, він провадив боротьбу проти вульгарного нахилу, що панував тоді серед суспільства, до житьових благ. Він розумів, яка важлива та потрібна східньо-европейська цивілізація, але повставав проти утилітарного напрямку, що придушував усі вищі прагнення духу. Відповідь на ці вищі пориви він знайшов у біблії та старо-класичній літературі. Його погляди на біблію стоять на межі цілком ортодоксального та раціоналістичного її розуміння, в розумінні її він переважно керувався Філоном Іудейским, ап. Павлом та де-якими иншими батьками церкви. Знайомство з стародавньою філософією та класичним світом допомогло йому створити загально-людський моральний ідеал, при чому він звернув свої погляди перш усього та більш усього на Сократа; як і Сократ, Сковорода за головну тезу своєї філософії взяв вираз — „Пізнай самого себе“ і на цю тему написав цілу низку діялогів та розмов. У Платона та Аристотеля він знайшов глибоку спекулятивну філософію, у стоїків — нарис загально-людського ідеалу та бажання здійснити його в житті. Надто подобався йому римський стоїцизм… Але закінчення високого морального ідеалу він вбачає у християнстві (ст. 197, 198, 200, 201, 202). З цього вже ясно, говорить Ф. А. Зеленогорський, як помилялися ті, що шукали безпосередньої залежности Сковороди від західньо-европейської філософії XVII–XVIII в.в., обґрунтовуючи цю свою думку на перебуванні його за кордоном. Ф. А. Зеленогорський гадає, що Сковорода не так багато подорожував за кордоном, як про це розповідає Гес де-Кальве, а крім того він наводить одне місце з життєпису Сковороди Ковалинського, з якого видко, що Сковорода навіть не знав тодішніх мартиністів (ст. 203).

„Тим більше, говорить Ф. А. Зеленогорський, не можна ставити його в залежність від будь-кого инших відомих містиків XVIII ст. Надто не прихильно ставився Сковорода до викликання духів та померших і до теургій, а це, як видно, було дуже поширене серед містичних сект того часу, одначе, назва містика так і залишилась за Сковородою до останнього часу. На розгляді думок О. Я. Єфименко про тотожність філософії Сковороди та філософії Спинози Ф. А. Зеленогорський не зупиняється, лишень згадує про цей погляд та вказує, що сама О. Я. Єфименко говорить, що в неї нема жадних детальніших зовнішніх доказів будь-