розглянути останній елемент (як це зробив Ф. А. Зеленогорський), то вийде однобічне, а тому й невірне освітлення науки Сковороди; не будуть згадані ті з його поглядів, що мають надзвичайну вагу в справі освітлення та розуміння його індивідуальности.
Так воно майже і є: Ф. А. Зеленогорський мав змогу користуватися всіма творами Сковороди, але він обрав з них тільки ті, що стосувалися до філософії його; тому він взяв з одних більше, з инших менше, а були й такі твори (наприклад, Асхань, Жена Лотова), з яких він не взяв нічого, проте вони надзвичайно важливі для загальної характеристики Сковороди. Звичайно, фаховець-теолог міг-би поставити собі завдання подати оцінку Сковороди, як теолога.
Як зазначає А. С. Лебідів, Г. С. Сковорода був більше богословом, ніж філософом, правда, типу для свого (та й для нашого) часу надзвичайного, але такого, який мав свій початок від старо-давніх східніх навчателів церковних. Східні отці церкви, всупереч думкам західніх теологів, розуміли святе письмо не достотно, але алегорично, надаючи значного місця розумові та старій язицький філософії. Представниками цього напрямку були Юстін філософ, Климент Олександрійський, Ориген, Василь Великий, Максим Сповідник. В їх творах, гадає А. С. Лебідів, і є джерело богословствування Г. С. Сковороди; тут цілковите з'ясування його богословського методу, а разом з цим у значній мірі й самих поглядів, тоб-то Сковорода був сміливим, але не „отреченним“ релігійним мислителем. В дійсності, одначе, Сков. був „отреченным“ религійним філософом.
Проф. Н. І. Петров у двох надзвичайно коштовних біографічних статтях про Сковороду (за першу добу його життя) торкнувся й питання про його діялектику, винесену ще з мурів Київської Академії та про вплив цієї останньої на нього взагалі. Видане під моєю редакцією зібрання творів Г. С. Сковороди стало ґрунтом і для дальших розвідок та дослідів його творів. 1898 р. в часоп. „Киевская старина“ з'явилася велика стаття про нього Ф. Кудринського під назвою „Философ без системы“. Написана вона, як видно, знавцем справи, але не досить спокійно. Багато поодиноких думок та вказівок автора заслуговує уваги та може бути принято критикою. Але головний висновок його про те, що у Г. С. Сковороди не було системи, неправдивий. „Найкраще побудовану систему філософії Г. С. Сковороди, говорить Ф. А. Кудринський, подає проф. Д. І. Багалій. Але і її не можна прикласти до такого живого, рухливого розуму, яким був Сковорода“. Однак та система, яку я пропоную, є не що инше, як думки самого Г. С. Сково-
