додає, що справді він далекий був від пантеїзму. У Сковороди В. Ерн знаходить кілька таких ухилів з битого шляху на бік — це хиби в його взагалі монолітній та ясній системі. Глибоко та широко розглядає В. Ерн і науку Сковороди про бога та наводить тут, як і скрізь, багато виписок з творів Сковороди: тут він звертає увагу на думку Сковороди про богововтілення не тільки в євангелії, але й у біблії та на ідею про перетворення світу та богочоловічество христа. Мораль Сковороди він поділяє на містичну та прикладну. В. Ерн не згоджується з тими, хто в Сковороді перш над усе вбачає мораліста; на його думку, в ньому сильнішій філософ метафізик (про що, власне, говорили вже й раніше). Між етикою та метафізикою Сковороди є глибокий звязок. Найбільше благо людини — її щастя є внутрі її. Л. М. Толстой навчав „нічого не творити“, Кант — абстрактному обов'язку, Сковорода оповідав про внутрішню людину. Кожна людина, на думку Сковороди, повинна шукати свою ідеальну форму: ниточки, розцвіту своєї природи. Але Сковорода мав темперамент справжнього мораліста — відціля його прикладна мораль, що для її проповіди він відшукав свої слова, і його мова, „заховуючи весь час принциповий характер, стає тут надто своєрідною, надхненною запалом, переконаністю та патосом його особи“. Вище щастя в душевному спокою, а цей останній в зродності, в тому, щоб іти за своєю природою, своїми здібностями. Сковорода не ставиться цілком негативно до науки, як такої, ні до держави, ні до культури. Що до цього, то він є незвичайно далекий від Л. М. Толстого. Він ставиться негативно не до культури, а до її негативних фору у тих, хто входить в невідповідну для нього стать і цим шкодить не тільки собі, але й всьому суспільству. „Хто народився вояком, говорить він, будь сміливим, озброюйся“. „Багато разів я тобі говорив, що тобі чи тому бути священиком або ченцем не по природі, але щоб сказати, що стать священика або ченця шкодлива, цього ніколи не було“.
На цьому побудовані й педагогічні ідеї Сковороди: він вороже ставився до того, щоб бути чудною малою у вихованні, та незалежно від Руссо навчав, що саме головне є природа й тому треба впливати на серце. Далі В. Ерн хоче виявити відношення Сковороди до церкви й гадає, що воно не було цілком сталим та певним. „Ціла низка фактів, говорить він, свідчить за те, що між Сковородою та церквою не було жадних принципових меж, які-б не можна було обійти. Цілком відповідають цим фактам і думки Сковороди про церкву, що дійшли до нас“. Він вороже ставиться не до чернецтва взагалі, а до сучасного йому чернецтва. Він щиро прагнув всесвітнього початку. „До сектярства, в чому-б воно не виявлялося, він ставиться з призирством. І однак,
