Я не міг не навести в примітці тексту цих споминків про дитячі літа Сковороди, хоч у мене вони викликають багацько сумнівів. Нехай сам читач ознайомиться з ними хоч-би навіть за для того, щоб їх зовсім одкинути. Я уявляв собі зовсім инше відношення Г. С. Сковороди до школи в Чорнухах і до його вчителя дячка. Батько Григорія був не попом, а козаком у Чорнухах і коли так, то ці подробиці про відношення Григорія до школи і його вчителя непевні. Навряд чи певні також звістки про його пустощі і про те, як їх немов-би одрізало після смерти батька. Я думаю, що і в молодих літах Сковорода не пустував і потім не мінявся, учився дуже добре, з учителем не сварився, над ним не кепкував і вчився в школі дуже довго, як це робили ті учні, що хотіли потім чи так чи сяк продовжувати свою науку — а Григорій належав до таких учнів, бо не дурно він поїхав для дальшої науки до Київської Академії.
Очевидячки, — і це теж було в звичаї — Григорій до школи вступив дуже рано і, як каже далі Ковалинський, з охотою ходив до церкви й співав на крилосі дуже приємним голосом. Улюбленим його співом був вірш Івана Дамаскина. Мова йде тут про трьох отроків — Ананія, Азарія та Місаїла, що наче-б то їх кинули в розпалену піч. З цим М. І. Ковалинський звязує один свій сон, де ці три отрока уяви-
немов як на приміщення для мандрівників. Третій будинок, довгий, вузький низенький, темний мав сіни й одну кімнату й називався школою.
Тепер, додавали оповідачі, не залишилося нічогісінько від цих будинків.
У останньому з них протягом цілого дня був гомін і повільне безупинне галасування учнів, і ридання, румсання покараних, і гучні погрози і похвалки й лайка вчителя звертали на себе увагу хуторян, що проходили мимо й не могли зрозуміти як там саме йшла праця. Посередині кімнати стояв дубовий стіл, викрашений в темно-зелений колір, а напроти його стояли такіж дубові лави, туди і збирались учні, дожидаючи свого страшного вчителя з маленькою борідкою спереду та маленькою косичкою ззаду. Ці учні були синами й частиною доньками козаків і незаможніх панів з округи. Пан-же учитель був поважною персоною не тільки для учнів або для себе, але й для цілого села і всієї своєї парахвії. За науку кожного учня він одержував по 2–3 четверті борошна або пшона, де кілька курчат, гусят або утят і карбованець або півтора карбованца грошей. Уявить-же собі тепер, який він був багатий, бундючний, чванливий, укупі з тим милостивий, як пишався своєю наукою і як навіть умів передати ці свої гордощі учням, що у нього виучувалися читати, писати, лічити і на пам'ять прочитувати псальми, або молитви, як велично співав він на крилосі з найкращими своїми учнями, гасив під чає церковної служби свічки, дзвонив у дзвони і як нарешті з великою пихою позирав на учнів, даючи їм дозвіл позвонити самим замісць його. Григорія одягли в нову полотняну одежу, й дозволили ходити до цієї школи. Але йому не вподобалася ця дячківська наука. Проминуло при роки і за ці часи він не навчився ще розбирати жадної слово-титли. Навпаки він любив пустощі, нищив птичачі гнізда, чубився з товаришами, задирався з старцями і кепкував над учителем.
