ніяких сумнівів в тому, що Сковорода ставився негативно до сектярства, як системи.
Про відношення ідей Сковороди до ідей представників містичної філософії Дютуа я оповідав ще в своїй монографії „Опыт истории Харьковского университета (по неизданными источникам, т. 2, Х. 1904), висловив де-які думки і спостереження, на які нині звернув увагу в своїй „Истории русской философии“ і проф. Шпет.
Дютуа вчився в Лозанській Академії, яку скінчив 1747 р. Під впливом madame Гюйон склав свою містичну систему, мав багато прихильників і вмер 1793 р. (за год до смерти Сковороди). Його „Божественная философия“ була надрукована 1790 і 1793 р. і перекладена російською мовою (вийшла в Москві 1818 р.). „Я имел в руках это сочинение и, ознакомившись с ним, пришел к убеждению, что оно проникнуто в сильнейшей степени мистическим характером, а основная идея его вполне соответствовала духу своего времени. Любопытно, бросившееся мне в глаза, сходство (в одном пункте) этого сочинения с учением украинского философа Г. С. Сковороды; и у Дютуа, и у Сковороды в основу всего положены три мира — большой или вселенная, малый или человек и символический или библия. Могу прибавить к зтому, что ученик и биограф Сковороды М. И. Ковалинский был знаком с 1-м изданием этого сочинения Дютуа и ссылается на него в жизнеописании Сковороды. Интересно было бы сопоставить труд Дютуа, изданный впервые в 1790 г. с сочинением Сковороды, написанным раньше его“. (Опыт, стр. 82–86). Філософська концепція Сковороди про три світа, яка схожа з концепцією Дютуа, найбільш яскраво висловлена була в трактаті Сковороди „Потоп зміїн“, що був ним написаний 1791 року. „Божественная философия“ Дютуа першим виданням вийшла 1790, а другим у 1793 року. Неймовірно за таких умов, щоб Сковорода позичив свою концепцію про 3 світи у Дютуа, тим більше, що цю концепцію висловив він і раніше. Велика різниця між філософією Сковороди й Дютуа в науці про відношення розуму й віри: Дютуа не надає значіння науці і учить, що вона мусить підлягати вірі; взагалі у Сковороди нема того, що являє основу містики Дютуа — про гріх Адама то-що. Проф. Шпет висловлює думку, що у Сковороди й Дютуа було яке-небудь спільне джерело й згадує про те, що в Лозані, де учився Дютуа в 40-х роках, Ковалинський знайшов Мейнгарда, про якого, як про філософа, на жаль, ми не знаємо нічого більш докладного. Мимохіть приходить одначе думка, чи не одіграла у цій справі ролі Лозана з своїми представниками християнської філософії і чи не був і Мейнгард прихильником її, а звязком явився Ковалинський, який ближче стояв до містичної філософії
