взагалі й Дютуа зосібна, ніж Сковорода. Не дурно він і посилається на книжку Дютуа в її першім виданні, називаючи її так: „De l'origine, usage et abus de la raison et de la foi“ (Тв. Сковороди під моїм ред., стор. 20).
Нарешті треба зробити порівняння Г. С. Сковороди та Л. М. Толстого. Це порівняння я провів в своїй промові, присвяченій Л. М. Толстому при поминках його, влаштованих Харківським університетом. Їх пізніше порівнював і Вол. Ерн. Л. М. Толстой знав життєпис Сковороди та його праці й дуже шанував його, як людину, й як письменника. Не можна собі уявити, щоб історичний діяч не мав ніякого звязку з своїм оточенням, щоб він не відчував на собі тих чи инших впливів. Навіть найвидатніші, найсамостійніші та оригінальні філософи не були цілком вільні від таких впливів. При цьому, звичайно, виявляє завжди свою акцію і другий елемент — вплив історичної особи на своє оточення, і що вища, талановитіша особа, то більше може вона дати суспільству за те, що вона од нього одержала. Тому й для Л. М. Толстого, як філософа, мислителя та мораліста, ми повинні відшукати певну історичну обстанову, цеб-то встановити звязок його особи та ідей з діячами минулого. Тут, звичайно, не може бути й мови про механічне засвоєння: велика людина так самостійно перероблює чуже, дає йому такі своєрідні форми виявлення, що воно вже стає його власним, індивідуальним. Але досить звернути увагу хоч-би тільки на „Круг чтенія“, що склав Л. М. Толстой, щоб переконатися того, як високо шанував він думки инших філософів, близьких йому духом; це немов-би його щирі друзі, до яких він, як відомо, звертався і в останні хвилини свого життя. Такими друзями для нього були і старі й нові письменники та філософи — Сократ, Марк Аврелій, Конфуцій, Будда, Платон, Аристотель, Паскаль, Русо, Спіноза, Лютер, Кант, Рескін та инші. Одному з таких близьких духом осіб — чеському селянинові Петру Хельчицькому, що жив та писав у першій половині XV в., Л. М. Толстой присвятив окремий етюд в свойому „Круге Чтенія“, де, між иншим, висловив думку, що книга Хельчицького „Сіть віри“, яку видала російська Академія Наук, не зважаючи на свою старовину, „занадто далеко випередила свій час“ і що „не настав ще час для її плодів“. Другим таким близьким Л. М. Толстому своїм життям та наукою попередником є Григорий Савич Сковорода. З нього також наводить Л. М. Толстой афоризм: „подяка всеблаженному богові, що потрібне зробив не важким, а важке не-потрібним“. Коли 1894 р. вийшло під моєю редакцією видання зібраних мною творів Г. С. Сковороди з його життєписом, то один англійський вчений Джонстон, ознайомившись з ним, вирішив було видати книжку для англійців та американців під наголовком „Пред-
