теча Л. М. Толстого — Г. С. Сковорода“. Так багато схожих рис побачив він у житті та науці обох мислителів та моралістів. І, справді, цю подібність можна встановити на підставі багатьох аналогів та порівнянь. Я підкреслю тількі ті подібні риси, які є найбільші важливими, та являють суть життя й науку того та другого мудреця. Обидва вони бажали погодити своє життя зі своїм світоглядом і прагнули того, щоб жити, як мога простіше, при чому Г. С. Сковороді пощастило цілком розвязати це завдання: він „опростився“ в своєму особистому житті. Його широка освіта, розум, красномовність давали йому можливість досягти найвищих ступнів в церковній ієрархії, але він добровільно став мандрівником-проповідником, що нехтував грішми та всіма потребами життя, не мав власної хати та родини, їв найпростішу їжу, не вживав м'яса, любив природу та музику, сам грав на флейті, ходив у селянському убранні й так жив протягом чверти віку, подорожуючи пішки з палицею в руці й торбою, в якій була його найулюбленіша книжка — біблія, повторюючи весь час, що обраний ним шлях дає йому щастя, душевний спокій, радість серця, та помираючи сам собі склав характерну епітафію: „світ мене ловив, але не спіймав“. Лев Миколаєвич весь час болюче відчував непогодженість між своїм життям та проповіддю і цей його настрій нарешті, знайшов собі вихід в тому, що Л. М. залишив Ясну Поляну. Ще 1897 р., як виявлено тепер, він написав листа дружині, який однак не був надісланий їй тоді й якого передали їй тільки потім. У ньому Л. М. писав: „Мене давно вже мучить те, що обстанова мого життя не відповідає моїм віруванням. Жити й далі так, як я жив останні 16 років, увесь час серед спокусу, я більше не можу. Тепер я вирішив зробити те, що давно вже бажав. Починаючи 70-й рік свого життя, я хочу самоти, хоч-би не повної, хочеться погоджености, а не голосної різноголосиці мого життя з моїми думками та вимогами мого сумління.“ Потім перед тим, як залишити Ясну Поляну, Л. М. Толстой писав листа такого саме змісту своєму київському прихильникові. Але він пішов з Ясної Поляни, коли пролинуло все життя, і не міг-би від щирого серця так, як Сковорода, сказати про себе, що світ його ловив, але не спіймав. В якому чудовому сяйві міг вважатися йому при такому настрої старчик Сковорода, що так просто та послідовно розвязав цю проблему життя.
Коли тепер ми поглянемо на етику Л. М. Толстого та Г. С. Сковороди, то й тут ми відшукаємо в самій основі її загальні схожі риси. Надзвичайно яскраве виявлення знайшли собі етичні вимоги Л. М. Толстого в його теорії „неделания“, викликаної листами до французької шкільної молоди Е. Золя та Шома. Критикуючи ідею Золя, що ґрунтом для щастя є
