ликого розуму, що в своїй сліпоті не бачить, як він до щенту руйнує ту святиню, яку всіма силами старається зберегти. Од християнства не лишилося нічого й воно лишилося позаду з своїм богом, з своїм раєм, адом і небом, але Сковорода нічого цього не помічав. Він все думав, що він правовірний християнин, що не відступає ні на йоту від св. письма. Сковорода так пристосував біблію до себе, розвивався в такому тісному звязку з нею, що на поверховий погляд може видатись навіть, що філософія Сковороди є індуктивним висновком з біблії і тільки непроходима прірва між справжньою біблією і Сковородинською показує, що погляд Сковороди на біблію дедукований з його філософських передумов.
Теоретичній философії Сковороди присвячена й розвідка проф. Гордієвського, виголошена яко промова на урочистому святкуванні його пам'яти в Одесі 4 грудня 1922 р. Вона є наслідком самостійного його студіювання творів Сковороди. Взагалі проф. Гордієвський висловлює погляди, які тепер треба визнати пануючими в науці й які, скажемо, висловлені були і Товкачівським. Тут робляться висновки про його подвійний дуалізм (двох натур). Бог для Сковороди безпочаткове начало — іманентний; він не тотожний з світом, а лише являє собою внутрішню природу його. Таким чином, Сковорода не пантеїст. Але проф. Гордієвський, на нашу думку, помиляється, малюючи Сковороду занадто догматиком. Немає сумніву, каже він, що втілення христа розглядається ним, яко історичний факт (стор. 8), а в доказ наводиться цитата з Сковороди, де той одначе цього не підтримує, а тільки каже: „як це втілення утворилося, не любопытствуй; недоведений висновок, що Сковорода не був деїстом. У Сковороди, навпаки, усюди алегоричне розуміння історичного богословія, не виключаючи і втілення христа, воскресіння, преображення, трійці. Проф. Гордієвський каже, що Сковорода визнає трійцю, як догмат, і посилається на його „Потоп зміїн“. Але що там ми читаємо на сторінці, на яку покликається автор. Тут знов алегоричне зрозуміння догматів. „Аще кто с Пифагором раскусил фигурний тріугол, образующий истину, той видит, яко в нем: 3, 2 и 1 есть тоже. Троица во единице и единица в троице быть не может, разве единица. Никто же един токмо един бог. Вся тварь есть то секомая натура… Несть ей причастия со всеблаженною оною единицею. И паки со святою троицею несть часть твари. Едино начало, а начальная едность всю тварь предваряет. Се угол. Триугол, квадрат, коло-сонце, просфорный хлеб, е вирезанным среди его и вынятым через іерея квадрат — все сие единость образует. Положи во едино конец и начало… Егда, де, вознесете сына человеческого, тогда уразумеете, яко аз есмь.
