Вознесть и поднять его от земли в гору… Кто же довлеет его поднять. Вера. Подними твое самого сердце к вечному“. Де й тут історичне богословіє, догматика троїчности й вознесення? Єдиниці в тройці, каже Сковорода, і тройці в единиці в природі бути не може, а є єдиний бог, який не поділяється на частини і з них не складається; а як тут єдиниця тотожна з тройцею, як у трикутнику, це досягається лише вірою. Вознесення христа Сковорода розуміє як вознесення чоловічого серця на гору вічности. Сам-же проф. Гордієвський наводить цитату з трактату Сковороди „Кольцо“ де той виступає проти чудес і запитує: „возможно ль… чтоб дева по рождестве осталась? Чтоб человек воскрес? Верь сему грубая древность, наш век просвещенный“, і далі каже, що це треба розуміти не історично, а алегорично. Цікаві рядки у проф. Гордієвського, присвячені позитивному відношенню Сковороди до Епікура, яке йшло в супереч з традицією і яке тим більш цінно, що метафізика Епікура була матеріялістичною. На жаль, проф. Гордієвський користується й таким твором Сковороди, який йому не належить і на підставі його робить висновок, наприклад, про негативне його відношення до Аристотеля (14–15). Цікаві спостереження проф. Гордієвського про відношення Сковороди до релігії. Він бачить у них універсальність, не поділює релігії на правдиві та неправдиві, богоданні і чоловічі, не виключаючи й християнської, бо дивиться на них не з релігійного, а з філософського погляду; між ними нема великої різниці ні в основі, ні в алегоричному розумінні їх оповідань, ні в моралі, ні навіть у культі. Після метафізики та філософії релігії Сковороди проф. Гордієвський переходить до його психології, але в питанні про сенсуалізм спирається знов на трактат, який не належить Сковороді (стор. 24). Сковорода уявляється йому одночасно й інтелектуалістом і волюнтаристом (25–26), що мислення визнавав і інтелектуальним і вольовим процесом, але на це є лише неясні натяки у Сковороди. Зовсім до діла проф. Гордієвський вирішує питання про впливи на Сковороду, яким одначе він не надає рішучого значіння. Спираючися на власні признання самого Сковороди й Ковалинського, проф. Гордієвський думає, що тут треба слідкувати за Сковородою, який писав: „привитайся з древними языческими философами. Побеседуй с отцами вселенскими. Наконец, пойдем в землю израильськую в самый Вифлием, в свящ. храм біблії“. Ковалинський перелічує письменників античних, патристичних и додає: „а из новых относительные к сим“. Указавши згідно з проф. Зеленогорським, на велику ролю Філона, проф. Гордієвський наводить і велику принципову різницю в їх поглядах (стор. 31); це дуже важна й нова вказівка. Таку-ж велику принципову різницю проф.
