своїх висновків Г. Шпет не доводить — ні про брак філософії у Сковороди, ні про його сектанский моралізм, ні про його незадовольняючу філологічну подготовку й ці висновки йдуть в супереч з фактами. Дивно також, що в свойому головному твердженні про відсутність філософської думки у Сковороди Г. Шпет покликається на Чистовича, який 1857 р. коли висловлював цю думку, не знав навіть філософських творів Сковороди, бо тоді не було ще навіть і петербурзького видання його творів. Там-же, де Г. Шпет міг зробити цікаві спостереження про Сковороду — про вплив на нього „Строматів“ Клімента, там він каже, що тут нічого про це говорити; теж саме бачимо й у другому випадкові — з джерелом Дютуа, де теж потрібна була розвідка, яка не була ним зроблена. Книжку Ерна про Сковороду, що справді є талановитою й самостійною розвідкою, що автор її був захоплений оригінальною особою й наукою Сковороди, Г. Шпет називає „взвинченым літературним произведением“. Чим-же в такому разі є його власна оцінка Сковороди, од початку й до кінця пронизана поверховим суб'єктивізмом, без жадного соціологічного підходу до його особи і тодішнього українського суспільства, про який одначе він оповідає в своїй передмові. У тій-же передмові він робить і инші признання, які помагають нам зрозуміти джерело його суворої критики. Він сам каже, що книжка його недороблена, що написана вона за які-небудь 3–4 місяця, і то, в несприятливих умовах, що писав він її в досаді і гніву на своїх попередників, а коли написав, то мусив висловити їм подяку (в числі їх Ерну за Сковороду) і нарешті, що йому трудно було писати історію російської філософії, якої для нього не існувало, бо він сам розуміє філософію, як науку, як знання. Коли це все так (а воно справді так), тоді для нас робиться зрозумілим і той останній висновок, що ми наводили раніш, що в XVIII ст. на Русі філософії не було, а значить не було й філософа Сковороди, не було навіть філософського заповіту. Але нащо Г. Шпетові було писати книжку про історію російської філософії XVIII в., коли її зовсім тоді не було?
Г. Шпет писав свою книжку й рядки, присвячені Г. С. Сковороді, в наші часи великої соціяльної революції, яка, по його словам, вплинула на нього. Але ніякого нового, відповідного добі, нового, скажемо, марксівського підходу до Сковороди у нього нема, бо нема зовсім і розуміння тієї доби, в яку жив Сковорода — його оточення. І до Г. Шпета можливо прикласти ті слова, якими починає свою розвідку про Сковороду справжній соціолог-марксист проф. М. І. Яворський, який з приводу книжки Ерна говорить: „воно й инше не могло вийти з цих абстрактних міркувань, що ними жила не марксівська література в Росії та й на
