Україні! вона бралася за критику й аналіз великих одиниць громадянства не увзглядняючи в загалі суперек громадянства, що породжають тих великих людей, які покликають їх до здійснення тих великих завдань громадянства, що їх собі воно ставить на даній ступені свого розвитку. І через те й ті, дійсно великі люди, виходили в ній або куцо прибраними франтами, або покаліченими ідіотами, а дійсна їх велич, дійсне їх значіння оставались однак закритими їх короткозоростю — таке перед всіма вийшло і з Сковородою і то не тільки в Ерна, а ще й в других, йому подібних“[1].
Наша доба великої соціяльної революції, з її основою — революційним марксизмом викликала й новий підход до зрозуміння і особи Сковороди, і його філософії. Професор М. І. Яворський каже, що досі ніхто не зрозумів революційно-громадського значіння Сковороди. Він дає характеристику громадського оточення Сковороди і в Сковороді вбачає антитезу цьому оточенню. Сковорода уявляється йому філософом нової боротьби пригнічених клас, як антитеза до пануючих порядків. Філософія Скововороди — це філософія обох пригнічених клас, що опиралася одною ногою почасти на матеріялістичнім світогляді придавленої української буржуазії — своїм матеріялістичним пантеїзмом, а другою стояла на сектярській утопійності українського селянства — своїм етичним евдемонізмом та містичною формою виложення думки. Сковорода не містик, а ні дуаліст, а моніст і раціоналіст sui generis, для якого світ був сумою процесів, явищ, що то повстають, то зникають. У нього напівматеріялістичний, напівідеалістичний світогляд.
У Сковороди був революційний метод пізнання, що зближався вельми до матеріялістичного, хоч предмет його теорії пізнання не матеріяльний. І треба було йому тільки вирватися з цим методом з обіймів традицій ідеалізму — і Сковорода явився-б діялектиком в матеріялістичному розумінні. Та на це не дозволяла йому його епоха. Етика Сковороди — це етика активного космополітичного альтруїзму, що змагала новою релігією — філософією замінити пануючий казений світогляд, розбуялий індивідуалізм; це була етика нового громадянства — необхідність поєднати свої інтереси з громадянськими. Щасливий цей, каже він у своїй байці „Кукушка і косик“, що погодив свою особисту повинність з громадянською. Це й є справжнє життя. Соціологічної системи Сковорода не поставив — тут він був тільки критиком, а в ідеології революціонером. Свою теорію виховання він заклав на натуралістичній основі. Взагалі кажучи, він попав у супереку між метафізикою і діялектикою, між матеріялізмом і пантеїзмом, між змістом своїх дум — та формою і
- ↑ Д. І. Багалій і М. І. Яворський. Укр. філософ Г. С. Сковорода. Держ. Вид. Укр., стор. 49–55.
