способом їх викладу. Але це не зменшує його величезного значіння.
„Я знаю, каже сам М. І. Яворський, що мої думки засміливі будуть в порівнянні з тими, що їх приняла наука дотепер що до Сковороди“. Так воно й є, але підход його до Сковороди з боку його відношення до громадянства цікавий і правильний. Треба було поставити питання про те, чи має для нас значіння Сковорода і в чому саме воно полягає. Також, як і я, М. І. Яворський бачить у Сковороді антитезу його сучасности й робить спробу виявити її причину, аналізуючи тодішні соціяльні відносини. Викликає у мене сумнів лише те велике значіння, яке він надає духоборству, в якому начеб-то виявилася філософія українського селянства, але відомо, що духоборчеський рух носив не український, а великоросійський характер і український народ не брав у ньому активної участи. Оригінальні але не зовсім доведені погляди автора на характер філософської думки Сковороди, своєрідно матеріялистичної (хоч і не змістом) і моністичної, хоч тут автор трохи перебільшив, здається, значіння Сковородинського пантеїзму, а зменьшив його спіритуалізм. У всякому разі М. І. Яворський висловив нові думки на філософію Сковороди, виходячи з основ марксизму так точнісенько, як він освітлив і особу Сковороди, виходячи з основ марксистської соціології. У цьому полягає його заслуга. Сучасне українське радянське громадянство матиме тепер певний критерій для підходу до старчика Сковороди й визначення його ваги й для нашої доби.
