тишина“. Та особливо яскраво висловив Г. С. Сковорода свою любов до української природи в 13-ій пісні свого „Саду божествених пісень“, що різко відрізняється з по-між решти всіх його пісень і своєю художньою вартістю й яка починається так: „Ах поля, поля зелені, поля квітками украшені, ах долини, яри, кручі, могили, горби“… Характерна з цього боку й 18-а пісня, де так само яскраво висловлене замилування сільською природою, малюнок якої нагадує народню пісню. Відомо, що Г. С. Сковорода, грав на „пастушій свірелі“, цеб-то на сопільці. Можна думати, що цю умілість він засвоїв теж ще у рідних полях села Чорнух, де, здається, йому доводилося пасти скотину, і йти з чередою в поле, бо і в молодих літах зоставався вдома (до 17 літ) і, значить, повинен був допомагати батькові в господарстві.
Про його гру на дудочці, цеб-то на сопілці дома в батька оповідає Снегірьов, що брав свої відомості про нього від двох осіб, які особисто його знали[1]. Це підтверджує своїм свідченням і Ізм. Ів. Срезневський, кажучи „він (Гр. Сков.) почав свою музичну діяльність у батьківській хаті, сопілкою-свиреллю. Там, вдягшись в юхтове вбрання, він раненько йшов у гай і награвав на сопілці святих пісень. Потроху він так поліпшив свого струмента, що міг на ньому виконувати переливи голосу співочих пташок. З того часу музика та співи стали постійним ділом Сковороди[2]. Це писано було 1834 року, І. І. Срезневським, що збирав і зібрав багато відомостей про особу Г. С. Сковороди і до якого могла дійти така звістка, принаймні, як усний переказ. Викликає сумнів тільки відомість про поліпшення Г. С. Сковородою сопілки. І на не поліпшеній сопілці (поліпшеної не знаємо) можна було виконувати переливи голосу пташок, напр. виспівування солов'я, — все залежало тут від хисту музиканта, а такій хист в Г. С. Сковороди, видимо, був. Гадаємо теж, що Г. С. Сковорода на сопілці награвав не лише самих свящ. пісень, а й чабанських народніх українських пісень, що звичайно грають їх пастухи коло череди. У 13-ій пісні свого „Саду“ Г. С. Сковорода, мабуть, вихоплює малюнок з власного життя, кажучи:
„А когда взойшла денниця (зоря),
Свищет в той час всяка птиця,
Музыкою воздух растворенний шумит вокруг
Только сонце вникает
Пастух овцы выганяет
І на свою свирель выдает дрожливый трель[3]
