Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/360

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

та послідовністю, в них нема суперечностей; иноді де-які місця повторюються — це тому, що Сковорода у своїх нових творах докладніше зупинявся на тому, про що говорив вже раніше. Він майже однакову вагу надав і вільній філософській думці і своїй Сковородинській біблії, джерелу християнської релігії в його власному, а не православному, не християнському розумінні. На запитання губернатора Щербініна чому навчає біблія, Сковорода відповів: „пізнати серце людини; поварені книги вчать, як задовольнити шлунок, псові, як звірей давити, модні, як вбиратися, біблія-ж навчає, як облагородствувати серце людини“. На запитання одного з вчених, що таке є філософія — Сковорода дав відповідь: „головна мета життя людини, голова вчинків людини є дух його, думки, серце. Кожен має мету в житті, але не кожен цікавиться головою життя, инший — черевом життя, тоб-то всі свої справи робить так, щоб дати життя череву, инший очам, инший ногам та иншим членам тіла, инший-же вбранню та бездушним речам; філософія або любомудріє прагне всіма вчинками своїми до того кінця, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, ясність думкам, яко голові всього. Коли дух у людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, блаженне. Це і є філософія“[1]. Тут, як ми бачимо, філософія просто визначається, як пізнання духу в людині, що дає їй душевний спокій, цеб-то щастя. А це пізнання власного духа дає людині і пізнання бога, що виявляє себе в самолізнанні людини. В передмові до трактату „О древнем мире“ (у листі до Ковалинського) Сковорода визначає істоту свого життя, як філософа, як людини, що знайшла його центр — і ця філософія є пізнання бога, любов'ю до нього, виконанням його заповітів. Це було духовне любомудріє. Її, як найкраще, може визначити текст, що наводить Сковорода: блажен муж, іже в премудрости умре. Філософствувати, говорить він, треба в дусі, а не в стихах. Апостол Павло „сіе мудрованіе (на плоті) мертвих сердець називає дурною філософією, яка бенкетує по стихійному шумованню та перешкоджає філософствувати во христі, що перебуває в серці нашому[2]. Таке тілесне мудрування перешкоджає нам сходити до вищого першородного світу та звертає очі наші долу“ (2 від., ст. 56). Ту-ж думку він, як ми знаємо, з'ясовує в листі до Тевяшова, що є передмовою до його „Израильского Змия“.

Але коли ми говоримо про релігійний характер світогляду Г. С. Сковороди, то треба перш всього визначити,

  1. Сочин. Г. С. Сковороди, собран. и редактир. пр. Д. И. Багалеем, юбилейн. издан. (1794–1894 р.). С портретом его, видом могилы и снимок почерка. Х. 1894, 132, 252 і отд. ст. 30.
  2. Тут, як ми бачимо, нема віри в історичного христа.