Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/363

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

і є чуже — але протилежне цьому: вона, мов у мандрівці, шукає по мертвих стихіях собі рідного і подлими забавками не вгасивши а ще дужче розпаливши свою жадобу, тим швидче від раболіпної речевої природи прагне вишньої пануючої натури, рідного свого та безпочаткового початку, щоб сяйвом його та вогнем таємного зору очистившись, звільнитися від тілесної землі та земляного тіла. І це і є увійти в спокій божий… вилетіти з тілесних речевих гряниць на волю духає (2-й від. ст. 105). В 3-світі біблії також повинен панувати духовний початок, бог над змієм, який хоче потопити людей потопом, тоб-то достотним розумінням її. Відціля Сковорода вбачає в біблії подвійний початок: вона і бог і змій одночасно; мов Августін, він повторює, що хто нездатний духовно розуміти її, той може накоїти собі багато лиха, замісць користи — мати шкоду. „Як багатьох, говорить він загинуло від достотного розуміння оповідання про піяцтво Лота, про нецнотливість Давида та діволожство і т. п. Не кожен, подібно Самсону, роздере пащу цього льва та знайде там у гіркому солодке, в жосткому ніжне, в отруті страву, у смерті — життя. Два береги має біблійне море і на нашому березі все старе, порожнє, нікчемне, на тому, в тій горній республиці, все нове, нова тварина, нове створіння“.

Матерія є вічна, цеб-то всі місця і весь час заповнила. Але Сковорода, розповідаючи про вічність матерії, не був матеріялістом у нашому розумінні цього слова. Не міг піднятися до єдиного начала матерії. Не зважаючи на те, що він навчав про дві основі, його не можна одначе назвати представником теорії дуалізму, він в суті речи провадив монізм, тому що визнавав тільки єдину субстанцію — вічність, на матерію-ж він дивився, як на її постійний вічний атрибут. Він й уявляв собі їхні взаємовідносини так: „Який, говорив він, є перший тварин початок? — Ніщо[1]. Воля вічна, побажавши зробити видимими свої удосконаленості з нічого, створила все те, що існує думкою та тілесно. Ці бажання волі вічної одяглися в мисленності, мисленності у види, види в речеві образи“ (1-від ст. 19–20)  Ще яскравіше розвинуто думку про вічність та творчість духу в таких словах самого Сковороди. „Божественні містагоги або таємнокеровники приписують початок єдино тільки богу. Та воно так і є, коли придивитися. Початок справжній є те, що раніш себе нічого не мало. А тому що всі створіння народжуються та зникають, так, звичайно, щось раніше їх було і після них залишається. І так, ніщо не може бути початком і кінцем. Початок та кінець є те-ж, що бог, або вічність. Нічого нема

  1. Тут, як ми бачимо, своєрідна пантеїстична думка, яка дала привід О. Я. Єфименко називати його філософію пантеїстичною, на взір Спінозовської.