Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/364

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ні раніше її, ні після неї. Все в необмеженостях своїх, містить. І не їй що-небудь, а вона всьому початок та кінець. Початок та кінець, є те-ж саме. І воно, на його думку, так і є, коли розміркувати. У вічності все так, як у каблучці. Перша та остання точка є та-ж сама, де почалася, там і кінчилася… Цей правдивий початок скрізь живе. Тому він не частина і не складається з часток, але цілий та твердий, тому й не руйнується, з місця на місце не переходить, але єдиний безмежний та надійний. А як скрізь, так і завжди є. Все предваряє та заключає, сам не предваряємий і не заключаємий (2 від. ст. 256)“. І так, вічність абсолютна, матерія також, але матерію-ж Сковорода називає вічною в тому розумінні, що вона складає постійний неминучий його атрибут. Матерії — Сковорода, як бачимо, не одкидає і навіть говорить про її постійні неодмінні закони, як сучасні матеріялісти. Мета життя людини є внутрішнє самопізнання та богопізнання, але ці два процеси сходяться в одному — богопізнанні. Пізнати бога раніше всього можна у біблії, але не тільки в новому, але й у старому завіті: хто знає Мойсея, той знає христа, більше того, хто гарно пізнав себе самого, той вже взнав і христа, а взнавши його, ми і перетворюємось в нього[1], цеб-то нищимо в собі все мертвенне тлінне. Діставшись до самого осередку свого серця, ми знаходимо там справжнього богочоловіка. „Страх Божий вводить у внутрішню біблії завісу, а біблія, тебе-ж самого взявши за руку, уводить у твій-же внутрішній чертог, якого ти зроду не бачив“. І ось таке богопізнання приводить нас до самопізнання і, навпаки, людина, почавши з самопізнання приходить до богопізнання, бо в кожному з нас є бог — „бог во плоті і плоть у бозі, але не плоть богом (ніже бог плотю)“.

Богопізнання потрібне навіть для пізнання світу, щоб знати гарно земне, треба пізнати небесне. В такий спосіб джерело пізнання світу, самопізнання та богопізнання (тобто тих трьох світів, про які вище говорив Сковорода), сходяться у звязку один з одним; це й зрозуміло, бо в них єдиний ґрунт — початок вічности.

Коли йде розмова про засоби пізнання, якими користувався Сковорода, то треба нам пам'ятати, що він бажав об'єднати в єдине розум і віру. Розум повинен прагнути, щоб відшукати істину, яка не дана людині готовою, а відшукування її, це — є і вища мета і разом з цим справжня насолода для кожної людини. Сковорода велику вагу надавав думці людини, її невпинному руху, її невпинним шуканням птиці-істини. Про цю птицю-істину він склав відому

  1. Тут знову — не історичне, не догматичне, а філософське алегоричне розуміння христа.