світських наук. „Медицина, говорив Сковорода, лікує тіло, юриспрунденція, лякаючи, примушує кожного творити належне, а теологія робить з рабів синами та друзями божими, надаючи серцю бажання того, до чого примусом тягнуть громадські закони. Що більше таких теологів в державі, вона щасливіша і не даремне прислів'я каже: „добре брацьтво краще багацьтва“ (2-й від. ст. 173). Сковорода бажав здійснення справжньої християнської держави та суспільства. Бог, говорив він, дає народам науки та мистецтво, розлившись по всьому корпусу політичного організму, він робить його міцним, мирним та благополучним, держава, побудована на ньому, є дім божий, окрема людина, на ньому побудовавши життя своє, стає благочестивою. Але все це стосується тільки справжньої теологїї та щирих теологів, цеб-то тих, що прагнуть дух пізнати. Ідеалом для них має бути великий теолог христос. Змучений мандрівкою, сидить край криниці, страждає від голода та жаги. Час коло півдня. Прийшла жінка за водою — ось і нагода. Попрохав у неї напитися не для того, щоб задовольнити свою жадобу, а щоб розмову почати. Вода стихійна дає привід говорити про воду живу. Не посоромився, не побоявся муж божий з слабим полом богословствувати в надії, що з суєвір'я приведе її до справжнього шанування бога, яке не звязане ні з станом, ні з місцем, ні з часом, ні з обрядами, а тільки з єдиним серцем. Повернулися учні його зі стравою і прохають його поїсти, бо знали, що він ще нічого не їв. Моя їжа, казав їм учитель, щоб творити волю того, хто послав мене. І голодний, і хоче пити, і невеселий, коли не робить і не говорить про те, до чого його призначив отець небесний. В цьому його і їжа, і питво, і радість. Навчає по сонмищах, навчає по хатах, навчає по вулицях, навчає на кораблі, навчає на траві зеленій, на горах та вертоградах, на рівному місці і тоді коли стоїть, коли сидить та ходить, вдень і вночі по селах та містах. В не свої справи не втручається. „Хто мя поставі судію. Моє діло навчати про царство боже“, відповідає він одній особі, що звернулася до нього, щоб він розвязав суперечки за спадщину (2 від., ст. 140). Не одкидаючи цілковито обрядів, він тільки зазначає, що сам по собі обряд, як він каже, церемонія без таємного розуміння, без глибокої віри нічого не варт. Вся сила 10 заповідей, говорить він, полягає в одному слові — любов, на ній побудовано союз між богом та людьми, вона той невидимий вогонь, яким серце палає до бога та його волі. а тому й сам бог є любов. Але ця божественна любов (цеб-то бог) має зовнішні ознаки, ось вони і є церемонії, або образи, форми благочестія, тоб-то церемонія відносно до благочестія є те-ж, що на зернах лушпіння. Коли-ж ця машкара не має сили (благочестія), то є
