лишень лицемірна омана, а людина є труна пофарбована, обряд може виконати найнещасніщий ледащо. Є велика різниця між обрядом та його розумінням, церемонія це стежка, що може привести до бога, але більш за все потрібна милость та любов.
Але нащо нам, говорить Сковорода в другому місці, знати, де є тлінний рай. Нащо нам родословники історичні. Яка користь душі від дослідів про форму та міру Ковчега. Нащо плоть перемогла хворобу та воскресла, коли знову людина вмирає? Повстаючи проти бездушніх зовнішніх форм, Сковорода обурювався і проти тих (а таких було багато), що тільки в рясі чернечій бачили порятунок людини.
Відомі його гострі слова проти сучасного йому чернецтва. Але й тут, як в инших випадках, Сковорода не ставився цілком негативно до чернецтва, він повставав проти чернецтва не в його ідеї, але в практичному здійсненні, в тому виявленні, яке він бачив у сучасній йому дійсності. Що до цього, то надзвичайно цікавий один його лист до Ковалинського (1 від. ст. 45). В цьому листі Сковорода висловлює глибоку пошану до справжніх ченців та з'ясовує цю думку цитатами з книжки про чернецтво Евагрія, що він саме тоді читав. Народ християнський зле розуміє чернецтво, говорить він. Головою вчених теологів був христос, вищим-же ченцем — учень христа, який прагне того, щоб бути подібним до свого вчителя. Ти скажеш, що апостол вище за ченця. Так, але-ж і апостол робиться з ченця, який поки собою керує, тоді й чернець, а коли він иншими керує на правдивий шлях, то став апостолом. Христос поки був у пустелі, був ченцем, тоб-то цілком духовною людиною. Так встановлює Сковорода звязок та разом і різницю між пустельником та проповідником. Зрозуміло, що коли, Сковорода так високо ставив чернецтво, вимагав від нього так багато, то він дуже обурювався проти тих, хто тільки одягав убрання ченця, не забувши земного. „Чи хочеш бути Павлом Фівейським, Антоном Єгипетським чи Савою освященим. Лицеміре! Нащо-ж тобі єпанча Павлова? Нащо борода Антонова, манастир Савин, кобеняк Пахомів? Це є лишень чернецька машкара. Яка-ж користь у цій машкарі ховати тобі смиренне твоє серце. Тікай чуток, об'ємли самотність, люби злидарства, цілуй цнотливість, будь другом терпінню, водворяй смиренно, ревнуй по бозі. Ось тобі проміння божественного серця цих ченців-пустельників“ (2-й від., ст. 76). Не менше сильно та гостро повстає Сковорода проти всіх взагалі лицемерів. Ось сатиричний малюнок цих останніх. „П'ятириця людей бреде в широчезних єпанчах, що тягнуться на п'ять локтів по дорозі. На головах кобеняки, в руках не жезли, а дрючки. На шиї в кожного по дзвону з мотузкою. Торбами, іконами,
